Пригоди бравого вояка Швейка - Гашек Ярослав Страница 19

Бракувало Швейкові лише рекрутського букетика. Але пані Міллерова роздобула його. Вона за ці дні змарніла й всюди, де б не йшла, плакала.

Того пам’ятного дня празькі вулиці побачили приклад зворушливого патріотизму: літня жінка штовхала поперед себе візок, на якому сидів чоловік у військовому кашкеті й розмахував милицями. Начищений франтик[67] на його кашкеті аж сяяв, а на піджаці красувався барвистий рекрутський букетик.

Безперестанку вимахуючи милицями, цей чоловік щохвилини кричав на всю вулицю: «На Бєлград! На Бєлград!»

За ним ішов цілий натовп, який розрісся з невеличкої купки людей, що зібралися перед будинком, звідкіля Швейк виїхав до війська.

Швейк міг констатувати, що деякі поліцаї на перехрестях віддавали йому честь.

На Вацлавській площі юрба навколо Швейкового візка зросла до кількохсот чоловік, а на розі Краківської вулиці вони побили якогось студента-бурша в корпорантській шапочці, який вигукнув Швейкові: «Heil! Nieder mit den Serben!»[68]

На розі Водічкової вулиці в цю історію втрутилася кінна поліція, розігнавши натовп.

Коли Швейк показав дільничному інспекторові повістку, де чорним по білому було зазначено, що він мусить сьогодні ж стати перед призовною комісією, інспектор трохи розчарувався і, щоб запобігти бешкетам, наказав двом кінним поліцаям конвоювати візок зі Швейком на Стршелецький острів.

Про всю цю подію в «Празькій офіційній газеті» з’явилася стаття такого змісту:

ПАТРІОТИЗМ КАЛІКИ

Учора близько полудня перехожі на головних празьких вулицях були свідками сцени, яка красномовно свідчить про те, що у величну та серйозну добу сини нашого народу можуть подати чудовий приклад вірнопідданства трону старого монарха. Здавалося, ніби повернулися часи стародавніх греків і римлян, коли Муцій Сцевола пішов разом із іншими в бій, незважаючи на свою обгорілу руку. Каліка на милицях, якого стара матуся везла на інвалідному візочку, продемонстрував нам учора найсвятіші свої почуття й щирий патріотизм. Цей син чеського народу добровільно, хоч він інвалід, попросився в армію, щоб віддати усі сили й навіть життя за свого монарха. І коли його заклик «На Бєлград!» мав такий жвавий відгук на вулицях Праги, то це свідчить, що пражани подають зразкові приклади любові до батьківщини і монаршого дому.

Точнісінько так писалося і в «Праґер Таґеблатт».[69]

Там стаття закінчувалася приміткою, де переповідалося про те, що каліку-добровольця супроводив загін німців, які оберігали його власним тілом від самосуду чеських агентів Антанти. «Богемія»[70] теж вмістила відгук про цю подію, вимагаючи нагороди для каліки-патріота, і оголосила, що редакція приймає від німецьких громадян дарунки для невідомого героя.

Отже, ці три газети твердили, що чеська земля не могла породити шляхетнішого громадянина. Однак панове з призовної комісії були про це іншої думки, особливо військовий лікар Баутце, людина невблаганна, яка в усьому вбачала шахрайські спроби викрутитися від військової служби, фронту, куль і шрапнелі.

Всі знали його вислів: «Das ganze tschechische Volk ist eine Simulanten bande!»[71]

За десять тижнів своєї діяльності він з 11 000 громадян визнав 10 999 симулянтами і був би добрався й до одинадцятитисячного, коли б цього щасливчика не розбив параліч саме тієї миті, коли лікар заревів на нього: «Kehrt euch!».[72]

– Винести цього симулянта! – наказав Бауце, пересвідчившись, що той помер.

І ось саме перед ним цього пам’ятного дня стояв Швейк, зовсім голий, цнотливо покриваючи свою голизну милицями, на які він спирався.

– Das ist wirklich ein besonderes Feigenblatt[73], – сказав Бауце, – таких фігових листків, мабуть, і в раю не бувало.

– Звільнений через недоумкуватість, – оголосив фельдфебель, переглядаючи Швейкові документи.

– А ще які у вас хвороби? – спитав Бауце.

– Насмілююсь доповісти, в мене ревматизм, але я служитиму найяснішому цісареві до останньої краплі крові, – скромно сказав Швейк. – У мене коліна набрякли.

Бауце страшним оком зиркнув на бравого вояка Швейка і загорлав:

– Sie sind ein Simulant![74]

Потім, звернувшись до фельдфебеля, з крижаним спокоєм наказав:

– Den Kerl sogleich einsperren![75]

Два солдати з багнетами на гвинтівках повели Швейка до гарнізонної в’язниці. Швейк, спираючись на милиці, з жахом відчував, що його ревматизм починає зникати.

Пані Міллерова з візком чекала на Швейка біля мосту. Побачивши його між багнетами, вона заридала й відійшла від візка, щоб уже ніколи більше до нього не повертатись.

А бравий вояк Швейк скромно йшов під конвоєм озброєних захисників держави. Багнети сяяли в променях сонця, а на Малій Страні перед пам’ятником фельдмаршалу Радецькому[76] Швейк гукнув до юрби, що їх супроводила:

– На Бєлград! На Бєлград!

А маршал Радецький замріяно дивився зі свого п’єдесталу, як бравий вояк Швейк шкутильгає на старих милицях з рекрутським букетиком на піджаці, дослуховуючись, як якийсь поважний пан пояснює юрбі, що це ведуть дезертира.

Глава VIII

Швейк-симулянт

У цю велику добу військові лікарі аж із шкіри пнулись, аби вигнати з симулянтів злий дух саботажу й знову повернути їх у лоно армії.

Було впроваджено цілу низку тортур для симулянтів і підозрюваних у симуляції. До таких належали: туберкульозні, ревматики, хворі на грижу, нирки, тиф, цукрову хворобу, запалення легенів і на інші недуги. Катування симулянтів провадилось за певною системою, а ступені катувань були такі:

1) Сувора дієта: вранці й увечері протягом трьох днів однісінька склянка чаю, причому всім без винятку, незалежно від того, на яку хворобу нарікають, давати аспірин як потогінне.

2) Аби ніхто не думав, що військова служба – мед, давати всім у великих дозах хінін у порошках. Це називалося – «лизати хінін».

3) Промивання шлунка двічі на день літром теплої води.

4) Клізма з мильної води з гліцерином.

5) Загортання хворого в мокре холодне простирадло.

Траплялися хоробрі, що, перетерпівши всі п’ять ступенів тортур, дозволяли відвезти себе в простій домовині на кладовище. Були, проте, й малодушні, коли справа доходила до клізми, вони заявляли, що вже здорові й нічого іншого не бажають, як тільки з найближчим маршовим батальйоном попрямувати в окопи.

Швейка в гарнізонній тюрмі поклали в лазаретний барак якраз між тих малодушних симулянтів.

– Я вже більше не витримаю, – сказав його сусід по ліжку, якого тільки-но привели з процедурної кімнати після повторного промивання шлунка. Він симулював короткозорість.

– Завтра поїду в полк, – розмірковував сусід зліва. Йому поставили клізму, а він симулював, що глухий як пень.

На ліжку біля дверей умирав якийсь сухотник, загорнений у мокре холодне простирадло.

– Це вже третій на цьому тижні, – зауважив сусід з правого боку. – А ти на що хворий?

– У мене ревматизм, – відповів Швейк, і всі довкола вибухнули реготом. Сміявся навіть сухотник, який «симулював» туберкульоз.

– З ревматизмом сюди не пхайся, – повчально сказав Швейкові гладкий чолов’яга. – Ревматизм тут вартий не більше, ніж мозолі. У мене недокрів’я, мені половину шлунка вирізали, бракує п’ятьох ребер, проте ніхто мені не вірить. Був тут один глухонімий, чотирнадцять днів його щопівгодини обгортали простирадлом, намоченим у холодній воді, щодня ставили клізму й промивали шлунок. Вже навіть усі санітари гадали, що він переміг і повернеться додому, та лікар, як на біду, прописав йому блювотне. Від цього вивертало геть усі тельбухи – й тоді глухонімий не витримав. «Не можу, – каже, – довше бути глухонімим, до мене повернулися і мова, і слух».