Олександр Ірванець - Рівно/Ровно (Стіна): нібито роман

Олександр Ірванець

Рівно/Ровно (Стіна): нібито роман

РОВНО – обласний центр Соціалістичної Республіки України. Кількість населення – 120 тис. чол. за переписом 2001 р. Розвинуте сільськогосподарське машинобудування, льонопереробна промисловість.

При підтримці та потуранні реакційних сил ЗУР і ряду держав Європи західна частина міста насильницьким шляхом відторгнута зі складу СРУ і являє собою окреме політичне утворення під юрисдикцією ООН. Населення Західного сектора Ровно – 150 тис. чол. на вересень 2001 р. Економіці Західного сектора Ровно притаманні всі хиби та недоліки капіталістичної системи господарювання: високий рівень безробіття, інфляція, корупція. Грошова одиниця Західного сектора Ровно – гривня ЗУР. Соц. – демократична партія Західного сектора Ровно – 2,4 тис. чол. Давні демократичні та національно-визвольні традиції.

Нема на світі України,

Немає другого Дніпра…

Олафові Мюнцберґові, чоловікові

з-потойбіч Стіни присвячую

* * *

Не такого вже й раннього ранку погожого вересневого дня письменник Шлойма Ецірван прокинувся з якимсь дивним передчуттям. Щось йому наснилось, якісь тьмяні образи, химери іще клубочились десь у сонному мозку, все глибше поринаючи у підсвідомість і не даючи себе висмикнути чи бодай доторкнутися до себе. Письменник Шлойма Ецірван рвучко сів на ліжку й обсмикнув піжамну куртку, яка задерлася аж під пахви. Жовта каракатиця каштанового листка, прилипнувши до шибки іззовні, повільно сповзала-спускалась донизу. У відчинену кватирку хрипкувато придихав вітерець. Письменник вишпортався з ковдри й босоніж почалапав до підвіконня, похапливими жестами сліпця намацав пачку сигарет і запальничку. Головне тепер – це припалити не фільтра, а тютюн. От уже й очі розплющуватись починають потрохи. Так, і що воно тут? Туманець в голові, туманець і за вікном. Ох, не треба було вчора з тим Маульвюрфом по третю пляшку їхати… Та й по другу не обов’язково було. Ну та вже що сталося, те сталося. Десь там, у шафі, був ефералган. В кухні щось гупнулось об підлогу. Це Боніфацій стрибнув зі столу. Що там можна робити, на столі?.. Після вчо… Ох, як же воно важко. Ось вони, наслідки безпутства й невлаштованого життя. Два тижні минуло, звідколи Оксана, залишивши йому на столі роздратовану записку: «Як тобі така важлива твоя творчість, то можемо пожити певний час окремо», відбула Клеванським коридором до батьків, у тихе село на Волині. Шлойма лише плечима знизав – окремо, то й окремо…

Японський будик в узголів’ї ліжка дрібно заверещав. Так і є – 7:49. Сімка й сімка у квадраті. Забобонний ти чоловік, Шлоймо. І то усе життя, від самого дитинства.

Зашкварчала у склянці мінералки зелена пілюля ефералгану. Зашверготіла, застрибала вгору-вниз між бульбашками. Засичала змією кава, підступаючи джезві під горло. Ззаду Боніфацій ткнувся головою десь під коліно. Голодний, звірюко? Зараз, зараз, тільки каву зніму з плити. Десь там ще «Віскас» лишався для тебе. Трохи більше як півбанки. Від запаху м’ясива тілом пересмикнув блювотний спазм. Ось тобі вчорашній «Джоні Вокер»!.. Ху, відпустило. Це вже, напевно, ефералган почав діяти. Тепер можна й кави.

Розкришуючи крекера, письменник Ецірван визирнув у кухонне вікно. Туман потроху розвіювався, проступали жовті обриси каштанів у внутрішньому дворі. Дальша половина двору була відгороджена під автостоянку готелю «Європейський-Гоф», і там поміж чорними та сріблястими лімузинами походжав довготелесий охоронець у сірому френчі. Ближче сюди, до будинку, поміж каштанами було вкопано кілька металевих лавок, вкритих зараз ранковою росою, а поміж лавками – пісочниця з підвологлим піском, у якому забуто синіло пластмасове дитяче відерце. Всього шість п’ятиповерхових будинків, стулившись у каре, оточували двір. Праворуч, у глухому кутку подвір’я, запітнілими від роси корпусами сивіли трійко автомобілів з місцевими номерами, певно, власність когось із заможніших мешканців будинку. «Ночі стали вже холодними, – промайнула думка. – Оце б до лісу вирватися, по гриби, десь на Волинь. Треба буде після прем’єри запросити Георга з Ізабеллою…»

І раптово якось повернулась навколо уся дійсність велетенським циферблатом, і всі опуклості й виступи увійшли у відповідні пази. «Це ж сьогодні! Сьогодні прем’єра. О пів на дев’яту зустріч з Маульвюрфом у театрі. А зараз уже п’ять, ні, шість хвилин на дев’яту. Саме залишилось чверть години на гоління. І то, якщо швидко. Добре, хоч театр під боком, лише вулицю перейти…»

Письменник Шлойма Ецірван, зробивши останній ковток кави, брязнув філіжанкою у дзеркальну мушлю мийки, де вже громадилося чимало скляного, металевого й порцелянового посуду. «Після прем’єри, все після прем’єри…» – пробурмотів він сам собі під ніс і вже твердим, не шаркаючим кроком попрямував до ванної кімнати.

Вийшов звідти він хвилин за десять, ще прикладаючи до обличчя рушника й розливаючи навколо міцні пахощі доброго колоніального одеколону «Олд Спайс». У шифоньєрі вибрав біло-синю смугасту сорочку та сірі вельветові штани. Трохи повагавшись, узяв з вішалки ще й новеньку джинсову куртку. «А смокінга й метелика ми увечері одягнемо…» Іще одну-дві хвилини Шлойма в роздумах тупцяв помешканням, то тут, то там знаходячи й запихаючи до кишень гаманця, сигарети, ключі, носовичка, запальничку та інший дріб’язок. Потім, уже в передпокої, він знову повиймав усі ці речі з кишень, перевіряючи, чи чогось не забув. Урешті там же, у передпокої, перемкнув телефон на автовідповідач і, гукнувши котові: «Боні, ти тут за старшого!», захряснув двері й вийшов на сходи.

Припалюючи сигарету, боковим зором зауважив, що у бляшаній поштовій скриньці на стіні ліворуч щось біліє крізь круглі дірочки в її металевих дверцятах. Це вже, значить, і ранковою поштою обнесли. Чи, може, нехай лежить, зачекає до вечора? Але ні, треба подивитися, що воно там. Поштовий ключик, ось він, пристебнутий на менше кільце до ключа від квартири. Так, ну і що там? У глибині скриньки – кілька газет і листівок-рекламок із сезонних розпродажів у місцевих супермаркетах. Але спереду, просто за дверцятами, які щиро відвисли на скособоченій петлі, – білий конверт з марками СРУ і штемпелем «Ровно. Почтамт». На місці адреси отримувача – «Тов. (закреслено) Ецірван Ш. В., Зах. сектор Ровно, вул. Полуботка, буд. 8, кв. 45».

Так. Адреса відправника: Ровенське обласне управління зовнішньої та внутрішньої міграції населення СРУ Ровенської обл. Дата на штемпелі відправлення – двотижневої давності, 2 вересня, точніше – «2 сентября», ледь прочитується по бляклому чорнильному штампові. Ну, так, у межах одного міста, звідти, з-за Стіни, лист мусив добиратися два тижні. Авжеж, західнорівненський штемпель сьогоднішній, нічний, усе правильно. І над ранок лист уже тут. Все вірно. Отож… Та що це таке…

Конверт був заклеєний грубо і густо чимось схожим на світлий сургуч, щоб не шукати неприємнішого порівняння. Шлойма мусив просто надірвати його по короткому краю. Вміст конверта – складений удвоє аркушик бурого канцелярського паперу, ще й приліпився ізсередини. Шарпнувши сильно, але обережно, письменник Ецірван таки відділив внутрішнє від зовнішнього й розгорнув надірваного аркуша, на якому під шапкою управління зовнішньої та внутрішньої міграції, одразу після відбитого друкарським способом і закресленого скорочення «Ув. тов.» йшов текст, надрукований на машинці з російським шрифтом, тож літера «е» означала саму себе, а також і «є», а цифра 1 виконувала функції літер «і» та «ї».

«Ув. тов. (закреслено) Ец1рван Шлойма,

проживаючий у м. Ровно, зах1дний сектор, вул. Полуботка, буд. 8, кв. 45. Ровенське обласне управл1ння зовн1шньо1 та внутр1шньо1 м1грац11 населення повідомляе Вам, що, зг1дно з тристоронн1 м договором про статус Зах1дного сектора м. Ровно та відпов1дно до граф1ка роботи пропускних пункт1в, Ви маете право на 1-денне (одноденне) в1дв1дання м. Ровно у четвер 17 вересня з 10 год. до 19 год. Пропускний пункт № 1 на вул. Лен1на працюе з 10 год.

Старший 1нспектор

Ровенського ОУЗВМН

Нерозбірлива закорючка

(Колтунець)».

Перебігши листа очима, Шлойма похапливо зиркнув на годинника з календарем на циферблаті: Sept. 17 Turs. Так, це сьогодні. До всього ще бракувало лише цієї поїздки. Але їхати треба.

Запихаючи листа з конвертом до кишені, письменник Шлойма Ецірван майже бігцем вискочив з під’їзду, скрунув ліворуч і, перетнувши проїжджу частину вулиці Полуботка в тому місці, де вона з’єднувалась з коротюсінькою вулицею Правди (при тому, що вулиця Свободи залишилась у східній частині міста), перед тупим носом тролейбуса третього маршруту, обминувши каналізаційного люка з яскравою оранжевою кришкою, збіг асфальтованим пандусом до службових дверей міського театру. Там він привітався з черговим і, пройшовши через коридор, службовим ліфтом піднісся на третій поверх, де одразу напроти ліфта знаходились приймальня і кабінет головного режисера. У кабінеті на Ецірвана чекав гостьовий (запрошений) режисер, світило західноєвропейської сцени Георг Маульвюрф, схиливши свою лисо-розпатлану голову на руки.