Владимир Кашин - День народження (на украинском языке) Страница 7

_Лада._ Ну i як: завищав?

_Магнiтофон._ Нi, мовчки облизнувся... Але тепер, сподiваюсь, бiльше не буде говорити непристойностi про наших дiвчат. А вже пiсля цього вiн, може, й пiшов у ванну - прополоскати душу. А я повернувся до компанiї. Еге ж, Чорний?

_Санько-Чорний._ Умгу.

_Денис._ Значить, Маг i Чорний вiдпадають. Хто iще виходив?

_Лада._ До речi, ти теж на мiсцi не сидiв, бiгав по квартирi.

_Денис._ Але ж я господар. В мене - обов'язки: то попiльничку витрусити, то з пляшками розiбратися, то...

Несподiвано дзвонить телефон. Нiма сцена.

_Денис_ (бере трубку злякано). Так... Веприк слухає... Клуб? Який клуб? (Повертається до друзiв i робить заспокiйливий жест. Зовсiм iншим тоном). Це не клуб!.. Ах, ви - клуб!.. Ясно... Оздобити? Гаразд... Можна. Можна рiзьбу зробити... Iнктрустацiя, звичайно, теж приємна рiч... Що-що?.. Рiзьба завжди доречна!.. Не розумiю... Сосновi рами? Каркаси?! Якi каркаси?!! (Гнiвно кидає трубку).

_Магнiтофон._ Знову кличуть цвяхи у дошки забивати? Такого майстра! Iдiоти!

Знову дзвонить телефон. Денис не хоче брати трубку, гiрко знизує плечима: "Що я їм, шабашник який-небудь..."

_Магнiтофон_ (бере трубку). Нi, не перервали... Нi, майстер з вами не буде розмовляти... Вiн зайнятий - Венеру Мiлоську зараз рiже. На весь зрiст... Не розумiєте?.. Мiлоську, кажу... А рами самi навчiться збивати. Так-так? Дуже просто: молоток i жменя цвяхiв... Чао! (Кладе трубку. До всiх). Отже, продовжимо. Денис теж вiдпадає. Бiлий нiкуди не виходив. Єдиного зовсiм не було того вечора. Залишається Еврика. Наскiльки я пам'ятаю, Еврика виходив з Олею.

_Еврика_ (iронiчно). Чiпка в тебе пам'ять. Це було тодi, коли я витягав з ванни Чорного, наприкiнцi фантiв. Ти ж сам був "самоваром" i присудив нашим фантам поцiлуватися.

_Магнiтофон._ Для цього не обов'язково йти у ванну кiмнату.

_Еврика._ А може, вона соромилася при всiх.

_Лада._ Щось довгенько ви там цiлувались. З пiвгодини.

_Таня._ Скористався, що Єдиного не було!

_Еврика._ Якi пiвгодини? Може, пiвхвилини. А ти що з хронометром стежила?

_Лада._ Нi, пiвгодини. Я точно знаю. У мене якраз заболiла печiнка, i я випила лiки. А вони тiльки через двадцять хвилин бiль знiмають. А вас з Олею все не було...

_Еврика._ А ти нiде не занотувала, скiльки часу я витягував Чорного з ванни, одягав. Може, всi двадцять хвилин.

_Лада._ I не тiльки цi двадцять хвилин. Потiм ще прийшов Вiктор, всi танцювали, i вiн вмикав свiтло. А тебе все ще не було...

_Таня._ Ой!..

_Денис._ Що "ой"? Що?

_Таня._ Ой, якi ж ми дурнi!.. Як же це вiдразу не спало менi на думку! Все ж так просто.

_Денис._ Не тягни за душу.

_Таня._ У квартирi були тiльки ми. I якби стався тут злочин, то хтось би iз нас потерпiв. Все iдiотськи просто! Ми знову тут - i всi живi й здоровi.

_Лада._ Крiм того Вiктора. Але убивцю знайдено. Правильно, Таню.

_Денис._ А Оля?

_Санько-Чорний._ Що "Оля"? Адже дiвчата не беруться до уваги. Якi з них можуть бути злочинцi!

_Денис._ Я питаю, де Оля? Чому не прийшла сьогоднi? Навiть по телефону не поздоровила.

_Таня_ (пiдхоплюється). Справдi! Оля тодi теж десь зникла. Може, це з нею щось трапилося?!

Мовчанка.

_Еврика_ (роздумливо). Що з нею могло статися...

_Таня._ Я так бiльше не можу, треба подзвонити Олi i все з'ясувати. (Пiдбiгає до телефону).

_Еврика._ Не треба.

_Денис_ (пiдводиться). Я сам подзвоню. (Починає набирати номер).

_Еврика_ (теж пiдходить до телефону i кладе руку на важiль). Не треба, я сказав!

_Денис._ Чому?!

_Еврика._ Не чiпайте. Я знаю, що говорю...

_Санько-Чорний._ Вiн щось знає!!

_Лада._ I приховує вiд нас?!

_Магнiтофон._ Тут щось не так... Ану кажи!

_Еврика._ Не хотiлося говорити, адже Ольга - наречена. Але ви мене примушуєте...

Пауза.

_Таня._ Ой, почекай!.. Може, й справдi не треба зараз...

_Еврика_ (роздумливо). Та, мабуть, все ж таки треба. Я вагався, не хотiв компрометувати Ольгу. Але тепер скажу - злочин був.

_Таня._ Оля - i злочин?!

_Еврика._ Злочинець - Вiктор. Той самий Вiктор. Користуючись тим, що Ольга сп'янiла, вiн намагався... Ну, зрозумiло... I до Лади потiм на танцях чiплявся... Манiяк!

_Магнiтофон._ I ти це бачив?!

_Еврика._ Розповiм все по порядку. Пiшли ми з Олею спершу на кухню. А там Вiктор сидить, смалить сигарету... Заглянув я у ванну кiмнату. Там - Чорний хропе. Поки приводив його до пам'ятi, випихав на сходи, ставив пiд стiнку, щоб вiн прочумався на свiжому повiтрi, цей Вiктор почав залицятися до Олi. Повертаюся, дивлюся - Ольги на кухнi вже немає, Вiктора теж. I чую раптом крик у ваннiй кiмнатi. Смикнув за дверi, замкнено...

_Денис._ А чому ми не чули крику?

_Еврика._ У вас тут гримiла музика!.. Значить, смикаю дверi, стукаю, нiякого результату... Ольга там плаче, кричить. Ну, я зiрвав гачок, вирвав Ольгу з його рук i дав цьому Вiктору в морду.

Пауза.

_Денис._ Чого ж ти вiдразу нам не сказав?!

_Еврика._ Заради Ольги.

_Денис._ Певно, тому у Вiктора був такий божевiльний вигляд, коли вiн прибiг i став вмикати в кiмнатi свiтло.

_Майя._ Нi, товаришi. Злочинець не став би у такий момент вмикати свiтло. Навпаки.

_Магнiтофон._ Звичайно, вiн вiв би себе iнакше.

_Еврика._ Вiн був п'яний i лiз на рожен. Йому хотiлося скандалу, бiйки. Особливо пiсля того, як я йому врiзав. Або просто хотiв засвiдчити свою присутнiсть у кiмнатi, створити собi алiбi.

_Магнiтофон._ Ти, до речi, повернувся пiзнiше вiд нього...

_Еврика._ Я заспокоював Ольгу. Вона ридала, плаття в неї було подерте, i вона побiгла додому... Тепер злочинець убитий... Мабуть, це мав на увазi слiдчий, коли сказав про другий злочин...

_Лада._ Оце так... Ми нiчого не чули i навiть не здогадувалися!

_Денис._ А я думав, хто у ваннiй кiмнатi гачок одiрвав?!. До речi, Чорний, ти усе ще стояв на сходах, коли пiшла Оля?

_Еврика._ Чорний на той час уже сповз по стiнцi i спав навпочiпки у кутку. Я знову його розбудив i упхав у кiмнату, поки Оля на кухнi приходила в себе... Вiн нiчого не бачив... Тепер ви розумiєте, чому я не хотiв, щоб дзвонили Ользi. Не слiд травмувати людину. I давайте умовимося: я вам нiчого не говорив, ви нiчого не знаєте. I слiдчому не треба цього знати. Зробленого не повернеш, а злочинця вже покарано...

_Магнiтофон._ Й справдi, де ж подiвся той слiдчий?

_Таня._ Може, подзвонити у прокуратуру?

_Санько-Чорний._ Здурiла!

_Денис._ Ви ж чули - вiн у лiкарнi.

_Санько-Чорний._ А я не можу бiльше тут сидiти. На мене стеля давить!

_Денис._ Давайте змiнимо обстановку. Ходiмо на кухню пити каву.

_Санько-Чорний._ Каву?! Годиться!

Санько-Чорний пiдхоплюється i виходить, за ним iдуть усi, крiм Майї, Лади та Санька-Бiлого, який i далi лежить на розкладушцi, зарившись головою пiд подушку.

Пауза.

_Лада_ (поволi пiдводиться i пiдходить до Санька-Бiлого, якийсь час мовчки дивиться на нього, цiдить крiзь зуби). У-бив-ця...

Санько-Бiлий нiяк не реагує на це.

_Майя_ (спокiйно). Вiн ударив Вiктора, захищаючи вас, Ладо.

_Лада._ А чого ви радiєте?

_Майя._ Я не радiю.

_Лада._ Не ваше засипалось, не ваше i мелеться. I що взагалi ви тут робите? Чого стовбичите i вуха розпустили? Приємно ритися у чужiй бруднiй бiлизнi?!

_Майя._ Я не можу пiти. Слiдчий сказав нiкому з квартири не виходити.

_Лада._ Тебе це не стосувалося! (Тупає ногами). Забирайся геть! Негайно!..

_Майя._ А тепер я сама не хочу.

_Лада._ А-а, може, ти теж з прокуратури, шпигуєш тут?! Хто ти така?!

_Майя_ (дуже спокiйно). А знаєте, вам у парику було краще.

Входить _Санько-Чорний_ з чашкою кави в руцi.

_Санько-Чорний._ Чого ви настовбурчили пiр'я як пiвнi?.. Пробачте, як дикi курки...

Лада рвучко повертається i виходить.

_Санько-Чорний_ (до Майї). А ви хiба не хочете кави? Денис там уже i вам налив.

Майя виходить. Санько-Чорний сiдає у крiсло, п'є каву i просторiкує.

_Санько-Чорний._ Найжахливiше - це замкнутий простiр. (Ставить чашку на стiл, пiдводиться). Чотири кроки вперед... чотири назад. (Пiдводить голову). Хоч би стеля обвалилася, i то було б легше... Не маю права вийти звiдси... Я - чесна людина i не маю права!.. (Вибухає). Я бiльше не можу!.. Я бiльше не хочу!.. Я не витерплю!.. Цей замкнутий квадрат, цi стiни!.. (Роззирається i раптом звертає увагу на Санька-Бiлого). Лежиш?.. Ну лежи! Вскочив ти в халепу, братухо. М-да... А менi, зрештою, наплювати на вас всiх. Я нiкого не вбивав i нi за кого не хочу страждати. Я буду їсти i пити, пити i їсти, а потiм - "смiятися, як дiти". (Сiдає за стiл). О, сайра! Годиться! Ковбаска. (Наливає собi чарку). I вип'ємо...

Входить _Лада._

_Лада._ Не можу. Не можу її бачити! Мене всю тiпає. I на кухню приперлася. Крива, перехняблена, ноги нi те нi се, а теж корчить iз себе. Цяця!..

_Санько-Чорний._ Ти про кого?

_Лада._ Та про цю - Майку. А ти чого тут усамiтнився?

_Санько-Чорний._ Розумiєш, Ладо... Давить...

_Лада._ Що давить?

_Санько-Чорний._ Усе... Ти вiдчувала коли-небудь жах замкненого простору? Я - вiдчуваю. Декотрi люди не можуть довго перебувати серед одних i тих самих стiн. Я - теж. I ця квартира, пiсля того, як заборонили виходити, стала менi нестерпною.

_Лада._ Еге ж, все тут якесь незугарне. Меблi розставлено без смаку, безглуздо. А якi гидкi, похмурi оцi стiльцi, очi мої їх не бачили б! (Саркастично). "Краса, краса!", "Золотi руки!", "Чудо!.." А краса - це зовсiм iнше... I у всьому тут якась нiсенiтниця! (Починає переставляти стiльцi). Безглузда розстановка!.. I важкi якi!.. (Намагається пересунути диван). Та ну його!.. (До Санька-Чорного). Дай сигарету.