Карти на стіл - Крісті Агата Страница 37

Коли гості нарешті пішли, детектив повернувся в кімнату й одразу попрямував до заваленого різними речами столу. Панчохи і далі лежали там неохайною купою. Пуаро порахував шість відкладених пар, а тоді взявся рахувати інші.

Він придбав дев’ятнадцять пар. Зараз їх було лише сімнадцять.

Він повільно кивнув головою.

Розділ двадцять четвертий. Відкинути трьох убивць?

Приїхавши до Лондона, суперінтендант Баттл одразу подався до Пуаро. На той час Енн та Рода уже з годину як пішли від нього.

Поліціянт без зайвих церемоній негайно перейшов до суті справи, переповівши детективу результати свого розслідування в Девонширі.

– Ми на правильному шляху, тут немає сумнівів, – завершив він. – Ось що мав на увазі Шайтана, коли говорив про «побутові інциденти». Але я й далі не можу зрозуміти мотиву. Чому вона хотіла вбити ту жінку?

– Гадаю, що тут я можу вам допомогти, мій друже.

– Я уважно слухаю, мсьє Пуаро.

– Сьогодні я провів невеличкий експеримент. Я запросив мадемуазель і її подругу до себе в гості. Тоді поставив своє звичне запитання про те, що вона помітила в кімнаті того фатального вечора.

Баттл зацікавлено дивився на бельгійця.

– Ох і любите ви це запитання.

– Так, бо воно допомагає. Я отримую дуже багато інформації завдяки ньому. Мадемуазель Мередіт була підозріливою, страшенно підозріливою. Ця юна леді все ставить під сумнів. Отож цей старий пес Еркюль Пуаро вдається до одного зі своїх найкращих трюків. Він наставляє якусь незграбну аматорську пастку. Мадемуазель пригадує, що бачила скриньку з прикрасами. А я питаю, чи та скринька раптом не стояла в протилежному кінці кімнати від столу зі стилетом. Мадемуазель не потрапляє в пастку. Вона завбачливо її уникає. І тоді вона почувається задоволеною собою, розслабляється і вже стає не такою пильною. Вона думає: «То ось чому мене запросили сюди сьогодні – він хотів, щоб я зізналася, що знала, де лежав стилет, і що я його побачила!» Її настрій покращується, бо вона гадає, що змогла перехитрити мене. Вона чітко пригадала прикраси зі скриньки й змогла доволі детально їх описати. Дівчина більше нічого з кімнати не пам’ятала, окрім вази з хризантемами, в якій треба було поміняти воду.

– І що? – запитав Баттл.

– А те, що це доволі важливий момент. Припустімо, що ми нічого не знаємо про цю дівчину. Отже, можемо зробити висновки про її характер, лише аналізуючи її слова. Вона помічає квіти. Значить, вона любить квіти? Ні, оскільки вона не згадує величезну вазу з ранніми тюльпанами, яка одразу привернула б увагу шанувальниці квітів. Ні, в ній говорить людина, що колись працювала компаньйонкою, в чиї обов’язки входило міняти воду у вазах, а ще говорить дівчина, яка любить прикраси й звертає на них увагу. Хіба ж це вже не дає нам якихось підказок?

– Ага, – сказав Баттл. – Я починаю розуміти, до чого ви хилите.

– Так-так. Я вже казав вам, що готовий викласти свої карти на стіл. Коли ви раніше розповідали інформацію про дівчину, а місіс Олівер повідомила нам ту неймовірну річ, яку їй вдалося дізнатися, я одразу зробив для себе один важливий висновок. Це вбивство аж ніяк не могло бути скоєним із корисливих міркувань, адже міс Мередіт і далі доводилося заробляти собі на життя після того, як це трапилося. Який же тоді мотив? Я проаналізував характер міс Мередіт на основі того, що можна побачити неозброєним оком. Сором’язлива, дещо невпевнена юна дівчина, бідна, але гарно одягнена, любить гарні речі… Це не дуже відповідає портрету вбивці, ні, це радше портрет злодійки. Тоді я одразу запитав вас, чи місіс Елдон була охайною жінкою. Ви відповіли, що ні, вона не була охайною. Отож я сформував певну гіпотезу. Припустімо, що Енн Мередіт має одну слабкість, що вона така дівчина, яка, бува, потягне якісь одну-дві дрібнички в магазині. Вона бідна, але любить гарні речі. Відповідно, припустімо, що вона кілька разів взяла щось і у своєї господині. Може, якусь брошечку, кілька монет, що десь завалялися, чи невеличке намисто. Неохайна й неуважна місіс Елдон списує це все на свою звичну недбалість. Вона зовсім не підозрює свою милу та несмілу помічницю. А тепер уявімо собі інший тип господині – господиню, яка все-таки помітила зникнення речей. Вона одразу звинувачує Енн Мередіт у крадіжці. Це могло б стати ймовірним мотивом убивства. Як я вже казав раніше, міс Мередіт – це людина, яка може вчинити вбивство лише зі страху. Вона знає, що її господиня зможе довести крадіжку. Для неї є лише один вихід: жінка мусить померти. Тож дівчина переставляє пляшечки, а місіс Бенсон відтак помирає. За іронією долі жінка вірить, що це вона сама припустилася помилки, й ні на секунду не запідозрює боязку, перелякану дівчину, яка, власне, й приклала руку до цієї помилки.

– Це можливо, – сказав суперінтендант Баттл. – Це лише гіпотеза, але вона можлива.

– Це не просто можливо, мій друже. Я майже впевнений, що так воно й було. Сьогодні я підготував для нашої юної леді невеличку пастку з приманкою – справжню пастку, на відміну від тієї вдаваної, яку дівчина гадала, що розкусила. Якби мої припущення були правдиві, то така дівчина, як Енн Мередіт, ніколи, ні за що в житті не встояла б перед парою дорожезних панчіх! Отож я попросив її допомогти мені. Я дав їй чітко зрозуміти, що точно не знаю, скільки саме пар панчіх у мене є. Я вийшов із кімнати, залишивши її саму. І в підсумку, мій друже, в мене тепер сімнадцять пар панчіх замість дев’ятнадцяти, бо дві з них зрештою опинилися в сумочці Енн Мередіт.

– Оце так-так! – присвиснув поліціянт. – Пішла на такий ризик.

– Pas du tout[60]. Вона думає, що я підозрюю її в чому? Правильно, в убивстві. То який тоді ризик у тому, щоб украсти парочку-дві шовкових панчіх? Я ж не шукаю злодія. Та й до того ж злодії, чи то пак клептомани, завжди впевнені, що їм усе зійде з рук.

Баттл кивнув головою.

– Ваша правда. А проте це жахливо нерозумно. Зрештою, одного разу може й не пощастити. Що ж, гадаю, для себе ми змогли встановити правду. Енн Мередіт спіймали на крадіжці. Енн Мередіт переставила пляшечку з однієї полиці на іншу. Ми знаємо, що це було вбивство, але чорта з два нам удасться щось довести. Успішний злочин № 2. Спершу Робертс виходить сухим із води. Тепер ще й Енн Мередіт. Але як щодо Шайтани? Чи могла Енн Мередіт убити Шайтану?

Він помовчав хвилину-дві, а тоді похитав головою.

– Не дуже в це віриться, – сказав трохи неохоче. – Вона не стала б так ризикувати. Поміняти пляшечки місцями – це одне. Вона знала, що ніхто не зможе запідозрити її в цьому. Тут не було жодного ризику, бо це міг зробити хто завгодно! Звісно, план міг і провалитися. Місіс Бенсон могла б помітити, що переплутала пляшечки, і не випити отрути, або ж її могли б урятувати. Це було тим, що я називаю «вбивством, на яке покладають надії». Воно може вдатися, а може й провалитися. Того разу все вдалося. Але у випадку з Шайтаною все було зовсім по-іншому. Це було навмисне, зухвале й цілеспрямоване вбивство.

Пуаро кивнув головою.

– Не можу з вами не погодитися. Це два зовсім різні типи злочинів.

Баттл потер носа рукою.

– Здається, у справі Шайтани вона виходить поза підозрою. Отже, маємо відкинути Робертса й дівчину. Які новини щодо Деспарда? Вдалося щось дізнатися на зустрічі з тією місіс Лаксмор?

Пуаро розповів суперінтенданту про свою вчорашню пригоду з удовою.

Баттл вишкірив зуби.

– Знаю я таких жіночок. Спробуй зрозумій з їхніх оповідей, що відбувалося насправді, а що вони собі допридумували.

Пуаро продовжив і розповів про візит Деспарда та історію, яку той розказав.

– Ви йому вірите? – різко запитав поліціянт.

– Так.

Баттл зітхнув.

– І я теж. Він не з тих, хто застрелив би чоловіка, бо закохався в його дружину. Та й, зрештою, у нас же працюють суди, що займаються розлученнями? Всі масово там розлучаються. І Деспард сам не займає якоїсь високої чи публічної посади, тож це ніяк не позначилося б на його кар’єрі. Я сказав би, що тут наш покійний містер Шайтана дав маху, бо вбивця № 3 насправді навіть і не вбивця.