Карти на стіл - Крісті Агата Страница 6

Баттл кивнув, думаючи про щось своє.

– Він сидів одразу перед вогнем. Це важливий момент. Отже, з моменту смерті пройшло понад годину часу, але точно не більше двох із половиною. Впевнений, що наш лікар зможе це підтвердити. Але ніхто нічого не чув і ніхто нічого не бачив. От дивина! Це ж треба було, щоб убивця зважився на такий відчайдушний крок! Зрештою, містер Шайтана міг би закричати.

– Однак він цього не зробив. Убивці неабияк пощастило. Як ви вже сказали, mon ami[15], це було дуже відчайдушне вбивство.

– Мсьє Пуаро, маєте якісь припущення щодо мотивів? Чи щось таке?

– Так, мені є що сказати з цього приводу, – повільно мовив Пуаро. – Але спершу ви скажіть мені, чи містер Шайтана не натякав вам, на який саме прийом вас було запрошено сьогодні.

Суперінтендант Баттл допитливо дивився на нього.

– Ні, мсьє Пуаро. Він узагалі нічого не казав. А чому ви запитуєте?

Десь іздалеку долинув звук дзвінка, хтось постукав дверним молоточком.

– Наші приїхали, – сказав Баттл. – Піду зустріну їх. А тоді послухаємо вас. Потрібно братися за роботу.

Пуаро кивнув у відповідь.

Поліціянт вийшов із кімнати.

Місіс Олівер продовжувала ридати.

Бельгієць підійшов до столу для бриджу. Нічого не торкаючись руками, він узявся розглядати записи, на яких вівся рахунок гри. Він похитав головою кілька разів.

– От же ж дурник! Який же він дурник! – бурмотів детектив. – Вирядитись як сам чорт і намагатися настрашити людей. Quel enfantillage![16]

Двері відчинилися. Всередину зайшов поліційний лікар із сумкою в руці. Слідом за ним увійшов дільничний інспектор, який розмовляв із Баттлом. Потім з’явився фотограф. Констебль залишився в коридорі.

Розслідування злочину почалося.

Розділ четвертий. Перший убивця?

Еркюль Пуаро, місіс Олівер, полковник Рейс та суперінтендант Баттл сиділи за столом у їдальні.

Пройшла година, відколи приїздила поліція. Тіло оглянули, сфотографували і забрали. Був також експерт із відбитків пальців, але зараз він уже зробив свою роботу й пішов.

Баттл поглянув на Пуаро.

– Перш ніж я поговорю з рештою чотирма, я хочу почути вашу версію. Ви казали, що сьогоднішній прийом улаштували не просто так?

Чоловічок ретельно і з усіма деталями переказав розмову, яка відбулася між ним і Шайтаною у Вессекс-Гаузі.

Суперінтендант міцно стиснув уста. Він уже майже був готовий засвистіти від почутого.

– Експонати, кажете? Живі вбивці! Неймовірно! Гадаєте, він дійсно саме це мав на увазі? Може, він просто розігрував вас?

Пуаро похитав головою.

– О ні, він мав на увазі саме те, про що казав. Шайтана був людиною, яка пишалася своїм мефістофелівським ставленням до життя. Він був страшенно марнославним чоловіком. А ще нерозумним. От тому він тепер і мертвий.

– Я розумію, про що ви, – сказав суперінтендант. – Прийом у форматі восьмеро гостей і сам господар. Четверо, так би мовити, «нишпорок»… і четверо вбивць!

– Це неможливо! – вигукнула місіс Олівер. – Абсолютно неможливо. Я не вірю, що хтось із цих людей може бути злочинцем.

Суперінтендант Баттл замислено похитав головою.

– Я не заявляв би про це з такою впевненістю, місіс Олівер. Вбивці ані зовнішнім виглядом, ані поведінкою абсолютно не відрізняються від інших людей. Дуже часто це цілком приємні, тихі, виховані й освічені люди.

– У такому разі я вважаю, що це доктор Робертс, – впевнено промовила жінка. – Щойно я його побачила, то інстинктивно відчула, що з цим чоловіком щось не так. А мої інстинкти ніколи мене не підводять.

Баттл звернувся до полковника Рейса.

– А ви що думаєте, сер?

Рейс знизав плечима. Він подумав, що це запитання стосується слів Пуаро, а не підозр місіс Олівер, тож відповів:

– Може бути, дуже навіть може бути. Це означає, що принаймні щодо однієї людини Шайтана таки мав рацію! Зрештою, він же лише міг підозрювати, що ці люди були вбивцями, – він не міг знати цього напевне. Може бути так, що він мав слушність щодо всіх чотирьох, а може, й лише щодо одного. Проте тут сумнівів немає: хтось один таки є вбивцею, і смерть Шайтани – підтвердження цьому.

– Один із них перелякався, що його викриють. Гадаю, так усе й було. А ви що скажете, мсьє Пуаро?

Той кивнув.

– Покійний містер Шайтана був відомий своєю ексцентричністю, – промовив детектив. – А ще він мав небезпечне почуття гумору і репутацію безжалісної людини. Жертва подумала, що Шайтана так розважається і збирається от-от видати її поліції – власне кажучи, вам! Він (чи вона), мабуть, подумав, що Шайтана мав беззаперечні докази.

– Але чи мав він їх?

Пуаро знизав плечима.

– Про це ми ніколи не дізнаємося.

– Це доктор Робертс! – ще раз упевнено заявила місіс Олівер. – Він такий надзвичайно люб’язний, а вбивці часто поводяться люб’язно. Це їхнє прикриття! На вашому місці, суперінтенданте Баттл, я його негайно заарештувала б.

– Гадаю, що так нам і довелося б чинити, якби Скотленд-Ярдом керувала жінка, – сказав Баттл, а в його очах, що ніколи не видавали жодних емоцій, на мить аж зблиснули вогники. – Але, розумієте, оскільки розслідування ведуть лише чоловіки, то мусимо діяти обережно. Мусимо підбиратися до істини крок за кроком.

– Ох ці чоловіки, – зітхнула письменниця й одразу почала продумувати про себе тексти майбутніх газетних статей.

– Краще покликати їх зараз, – вирішив суперінтендант. – Не варто змушувати їх чекати занадто довго.

Полковник Рейс уже почав підводитися.

– Якщо ви хочете, щоб ми пішли…

Вловивши промовистий погляд місіс Олівер, Баттл на мить завагався. Він прекрасно знав, ким насправді працює полковник Рейс, та й Пуаро не раз співпрацював із поліцією. Проте у випадку з місіс Олівер потрібно було трохи вийти за межі правил. Але суперінтендант Баттл був доброю людиною. Він згадав, як вона сьогодні програла три фунти й сім шилінгів, а проте гідно й безжурно визнала поразку.

– Я не проти, щоб ви залишилися, – сказав він. – Але попрошу вас не втручатися (на цих словах він поглянув на місіс Олівер), а також абсолютно нічого не казати про те, що повідомив нам мсьє Пуаро. Це була невеличка таємниця Шайтани, яка, власне кажучи, з ним і померла. Все зрозуміло?

– Абсолютно, – відповіла місіс Олівер.

Баттл підійшов до дверей і покликав констебля, який чергував у коридорі.

– Зайдіть до маленької курильної кімнати. Там буде Андерсон із чотирма гостями. Скажіть докторові Робертсу, що ми чекаємо на нього тут.

– Я залишила б його насамкінець, – зазначила місіс Олівер. – Я маю на увазі, що зробила б так у книжці, – вибачливо додала вона.

– У реальному житті все трохи не так, – промовив Баттл.

– Я знаю, – сказала письменниця. – У реальному житті все не так добре продумано.

Доктор Робертс увійшов уже не настільки енергійним, як раніше, кроком.

– Слухайте, Баттле, – почав він, – та це якась повна чортівня! Даруйте на слові, місіс Олівер, але так воно і є. Як лікар, я просто не можу в таке повірити! Щоб чоловіка хтось зміг заколоти, доки троє інших людей сидять за якихось кілька ярдів від місця злочину. – Доктор Робертс замахав головою. – Ух! Я на таке ніколи не пішов би! – Кутики його губ легенько здійнялись в усмішці. – То що мені сказати чи зробити, щоб переконати вас, що я не вчиняв цього злочину?

– Ну, можемо обговорити мотиви, докторе Робертс.

Лікар почав активно кивати головою.

– Тут усе просто. У мене не було ані найменшого мотиву зводити бідолашного Шайтану зі світу. Я його навіть добре не знав. Він мені подобався… був таким цікавим чолов’ягою. Щось було в ньому східного. Звісно, я знаю, що ви ретельно вивчите наші з ним зв’язки. Я не дурний і розумію це. Але ви нічого не знайдете. Я не мав абсолютно жодної причини вбивати Шайтану, і я цього не робив.