В. Жиглов - Степові трофеї

Степові трофеї

В. I. Жиглов

Присвячую моїм дітям

Аркадію і Марині

внучкам Дарині і Катерині

а також сестрам

Ларисі, Наталі та Ірині

Переводчик Олена Неплюєва

© В. I. Жиглов, 2017

© Олена Неплюєва, перевод, 2017

ISBN 978-5-4474-5979-6

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

Хамелеон

Після закінчення третього шкільного класу батько взяв мене з собою на все літо в геологічну експедицію.

Під кінець серпня місяця до нас в геологічний палатковий табір привезли багато стиглих кавунів. У жаркий полудень, коли нещадно палить сонце і немає анінайменшого вітерця, їсти нічого не хочеться, але від соковитих стиглих кавунів не відмовлявся ніхто.

Незабаром неподалік від нашого палаткового табору виникла невелика купа з кірок, з'їдених кавунів. А оскільки вони стали притулком безлічі комах, які теж поспішали поласувати залишками кавунових кірок, то поряд з цією купою з'явилися і ящірки мисливця, не менші любительки цих комах.

Найбільший інтерес, серед них, представляла ящірка хамелеон, що прозвала так за свою дивовижну здатність змінювати колір свого шкірного покриву, залежно від кольору предмета, на якому вона знаходилася в даний момент.

Ось ящірка хамелеон видерлася на смугасто-зелену кавунову кірку й відразу забарвилася в смугасто-зелений колір, ставши абсолютно непомітною. Потім вона перемістилась далі, її тіло наполовину опинилося на яскраво-червоному кавуновому м'якуші і в той же момент ця частина її тіла забарвилася в яскраво-червоний колір!

Якби ми не спостерігали за її пересуванням, то розрізнити ящірку хамелеона серед кавунових кірок, було б абсолютно неможливо. До того ж, угледівши хоч якусь небезпеку, вона ураз втікала і зникала в рідкісній, випаленій сонцем рослинності.

Але одному з наших молодих співробітників все ж таки вдалося приловчитися і впіймати цю дивовижну ящірку. А оскільки час обідньої перерви вже добігав кінця, і необхідно було йти в черговий геодезичний маршрут, то цей молодий співробітник, довго не роздумуючи, сховав спійманого хамелеона у свій спальний мішок і закрив його верх на застібку-блискавку.

Ввечері, повернувшись стомленим з тривалого пішого переходу під пекучими сонячними променями, він, очевидно, зовсім забув про свою денну знахідку і, злегка повечерявши, став укладатися спати оскільки на завтра належало пройти новий не менш важкий маршрут. Але як тільки він зняв одяг і сунув голі ноги у свій спальник, щось дуже холодне і, як йому здалося, навіть слизьке, нестримно побігло по його голій нозі і по всьому тілу.

Від несподіванки він підняв обидві ноги і з силою ударив ними по своєму похідному розкладному ліжку, на якому лежав його спальний мішок і голосно закричав. Ліжко, не витримавши такого сильного удару, в ту ж мить розвалилося. І коли ми з усього палаткового табору збіглися на цей гучний крик, то побачили нашого горе-натураліста таким, що лежить на підлозі разом зі своїм зламаним ліжком.

Врешті-решт, він все ж таки і сам згадав про свою денну знахідку і став намагатися витягнути її назад зі свого спального мішка. Але ця ящірка хамелеон виявилася не з боязкого десятка і, не ставши чекати свого повторного упіймання, втекла на волю, а нашому горе-натуралістові при світлі електричного кишенькового ліхтарика довелося ще довго лагодити своє зламане ліжко.

Білка

Коли я навчався в четвертому класі, моя ровесниця сусідська дівчинка Агнеса завела собі білого пухнастого цуценя, але не дуже любила за ним доглядати і вчасно годувати. Тому більшу частину часу пес проводив у нашому дворі, поки повністю не перейшов до нас на продовольче забезпечення. Сусідка, побачивши прихильність своєї собаки до нашого дому, зробила шляхетний жест і сказала, що безоплатно дарує мені свою собаку.

В цей час на космічному кораблі злітали в космос і благополучно повернулися на землю дві знамениті собаки, яких звали Білка та Стрілка. А оскільки маленький щеня був білого кольору, то його теж назвали Білкою.

Одного разу по телевізору показували фільм про собаку, яка вміла рахувати і я задумався, як же цього незвичайного ремеслу навчити нашу Білку? Раніше мені вже вдалося навчити її знаходити мене по сліду. Для цього я віддавав наказ собаці «лежати» і посилено натирав підошви своїх кімнатних капців шматочком ковбаси, а потім ховався в одній з кімнат і кричав собаці «шукай!»

Білка старанно обнюхуючи пахне свіжою ковбасою підлогу і йшла по моєму сліду. А відшукавши мене схованим за дверима або в шафі вона починала голосно гавкати, за що і отримувала нагороду шматочок ковбаси.

У зв'язку з тим, що у мене вже були дуже своєрідні навички по тренуванню собаки, то для рішення нової поставленого завдання я вирізав кілька однакових квадратиків з білого картону і написав на них числа від 1 до 9, а також прості арифметичні знаки: «плюс», «мінус» і «дорівнює».

Попередньо я знаходив ледве помітне на підлозі місце і ретельно натирав його шматочком ковбаси, а потім запрошував на свій доморощений атракціон ровесницю Ірину, що живе по сусідству.

З написаних на картонках чисел я викладав просту арифметичну задачу. Наприклад: «два плюс три дорівнює». При цьому цифру п'ять розміщував на підлозі над прикметним тільки мені місцем. Поруч з нею недалеко лежали й інші розкидані цифри.

Я кликав свою собаку Білку, що знаходилась весь цей час у сусідній кімнаті, спочатку показував їй арифметичну задачу, а потім пропонував їй серед розкиданих на підлозі чисел, відшукати правильне рішення. Почувши мою команду «шукати» Білка ретельно обнюхувала всі картонки, з нанесеними на них цифрами, а знайшовши картонку з цифрою «п'ять» сідала поруч з нею і починала голосно гавкати, за що і отримувала свою винагороду.

Сусідка від захвату плескала в долоні і просила повторити нову задачу. Я збирав усі картонні квадратики разом і викладав з них нову арифметичну задачу, наприклад: «дев'ять мінус три одно». Залишилися числа ретельно перемешивал на підлозі, а картонний квадратик з цифрою «шість» непомітно поміщав на прикметне мені місце.

Потім кликав свою собаку з сусідньої кімнати і через деякий час вибух овацій за вірно знайдене рішення повторювався знову! Але більше 2—3 разів цей номер не демонстрував, щоб мої глядачі не запідозрили щось недобре. Хоча про секрети мого номера не міг здогадатися ніхто не тільки з підлітків, але і дорослих людей, включаючи моїх батьків, поки я їм сам не розповів про це. Потім ми всі разом весело сміялися, а Білка, спостерігаючи за нашим радісним настроєм, теж весело гралася поруч.

Степові трофеї

Одного разу, приїхавши з чергової геологічної експедиції додому, батько привіз мені в подарунок двох жвавих тушканчиків і двох ящірок круглоголовок.

Ящірки були відпущені на підлогу і знайшовши поряд з плінтусом невелику щілину, невдовзі туди сховались. Тільки зрідка вони виповзали назовні для того, щоб з поставлених їм блюдець з'їсти кілька шматочків ковбаси або сирого м'яса і вдосталь напитися води.

Іноді, коли в кімнаті вимикали світло і включали телевізор, ящірки також виповзали зі свого укриття і завмирали нерухомо. Для мене так і залишилося загадкою, чи то вони в цей час слухали звуки музики, що нагадують дзижчання найрізноманітніших комах, на яких вони раніше полювали, чи то ящірки просто милувалися світлом мерехтливого екрану телевізора, який по всій видимості нагадував їм сяйво диска. Мешканці степів і пустель днем найчастіше ховаються від нестерпної спеки, а з настанням сутінків виповзають на полювання.

Схожий нічний спосіб життя вели і тушканчики. Ці милі степові особини, відносяться за біологічною класифікацією до сімейства заячих, за своїм зовнішнім виглядом одночасно нагадують і вухатих зайців, і маленьких кенгуру. Незважаючи на своїкрихітні розміри, вони високо підстрибують над землею, так само як і кенгуру на задніх лапах.

У їжі вони були невибагливі і охоче харчувалися кірками хліба і сухою травою, запиваючи всю свою нехитру трапезу водою. До нас вони звикли дуже швидко. Тушканчики жили в одній з кімнат, в якій ми на ніч зачиняли двері, для того, щоб вони в нічний час не пустували по всьому будинку. Саме в нічний час у них наступала найбільша активність, а вдень вони мирно дрімали.

А коли настала весна, кругом все зазеленіло і з'явилися перші польові квіти, то я вивіз цих тушканчиків і ящірок далеко за місто і випустив на волю.

Вороненя

Несподівана знахідка

Цей випадок розповіла мені знайома дівчина Еріка, яка проживає в Німеччині. Одного разу вона гуляла в парку, який знаходиться поруч з їх будинком і побачила лежаче на землі пташеня ворони. Вона підійшла до нього і взяла його в руки. Пташеня було дуже ослабленим. Еріка принесла його до себе додому і, незважаючи на протести батьків, вирішила тримати його у себе вдома. Вислухавши доводи дочки, її мама погодилася з нею, і супроводжувала її в поїздці до ветеринарного лікаря, який обстежив пташеня і призначив йому курс загальнозміцнюючого лікування.