Юрий Ячейкин - Бiблiйнi пригоди на небi i на землi (на украинском языке) Страница 18

- Чого ж досi барилися?

- Цить, Михайле!

- Слухаюсь...

- По-друге, аборигени тих вiддалених об'сктiв ще й пошепки не чули слова Божого, отже, наша карально-виховна операцiя тiльки посилить вплив на авторитет тамтешнiх удiльних iдолiв, кумирiв i тотемiв. Мовляв, це вони, iроди, розперезалися! Вiдтак, наша акцiя виявиться даремною, уу психологiчний ефект дорiвнюватиме нулю. З однаковим успiхом ми б сидiли отут, бездiяльне склавши руки. До того ж не забуваймо, i наш некерований хор праведникiв свос дiло робить.

- Осанна тобi. Господи! - струсонуло атмосферу.

- Чусте? - тонко усмiхнувся архангел.

- Ближче до справи, Гавриле! До чого ти ведеш?

- А ось до чого. Ваша Блискавичнiсть! Я насмiлюсь - зрозумiло, з вашого ласкавого дозволу - запропонувати таке: приректи на профiлактичну погибель мiсто, котре межус з обiцяною колiнам iзраулевим землею, аби всi i звiдусiль на власнi очi уздрiли потугу, велич i масштабнiсть наших вiкопомних дiянь. Щоб сама згадка про них жахала!

- Ти здурiв, Гавриле, чи що? - щиро здиву-. вався головнокомандувач. Я ж там усе поруйнував! Перетопив, розтрощив, перетовк на порох! Та й люднiсть повирiзував руками згаданих тобою iзраулевих колiн...

На цей вибух Гаврило вiдповiв лукавим запитанням:

- I коли ж ти встиг, Михайле?

- Уже й сам не пам'ятаю... Давно було!

- Отож воно i с - "давно"! - чемно зазначив чепурун. - А тим часом повиростали новi мiста.

- Невже? - зрадiв головнокомандувач. - Каменя на каменi не лишу! Винищу у кращих традицiях святого письма! Та я...

- Замовкни, Михайле!

- Слухаюсь...

- Який об'скт ти пропонусш, Гавриле?

- Ось давайте разом поглянемо на карту. Бачите, Ваша Блискавичнiсть i Ваша Звитяжнiсть, ось тут, на перехрестi основних торговельних шляхiв, стоуть велике, багатолюдне, розкiшне мiсто. Для нашоу мети - просто-таки справжня перлина. Знахiдка!

- Нi-не-вiя, - по складах вимовив головнокомандувач, бо читати був не мастак.

- Так, Нiневiя, - ласкаво зазначив Гаврило. - Як ви гадасте, чи дiзнасться про наш профiлактичний захiд щодо цього мiста всенький свiт? Чи не заживемо тодi ми новоу невмирущоу слави? Чи не засяють з новим блиском нашi iмена на золотих скрижалях iсторiу? Чи не буде це ще одною славною сторiнкою в наших святих дiяннях?

- Ой, буде!

- Тому, архiгенерале, вам i цю карту в руки, якщо на мою скромну пропозицiю зголоситься його Блискавичнiсть...

Та Всевишнiй тiльки заклопотано спитав:

- А про мотиви покарання ти подумав, Гавриле?

- Пхе, мотиви... То, Ваша Блискавичнiсть, вибачте на словi, суща дрiбниця. Пригадайте лишень, за що ми руками колiн скарали на горло мадианитян поголовне - всiх чоловiкiв, усiх жiнок, усiх дiтей i навiть хатнiх тварин ухнiх? Чому ж ми ух отак всеосяжно покарали?

- Справдi - чому?

- Нагадати?

- Шквар, Гавриле!

- Цить!..

- Мовчу, мовчу!

- А тому покарали, що якийсь недотепа мадианитянин буцiмто нiчноу пори "помочився до стiни" i цим мерзенним фiзiологiчним актом брутально вразив нашу цнотливiсть. Цього було задосить...

- Ну й утнули! Любо-дорого! Мовчу, мовчу...

- А що Нiневiя? - усмiхався -безсоромний Гаврило. - Оголосимо уу сферою наших божеських iнтересiв, та й годi!

- Ну, оголосимо... А що далi?

- А далi ми матимемо моральне право у своуй сферi вимагати своух правил поведiнки. Примiром, менi вiдомо, що мешканцi Нiневiу, коли сьорбають юшку, тримають ложку правою рукою. А це - претяжкий грiх!

- Розтлумач, Гавриле, бо вже i я нiчого з твоух теревенiв не второпаю, - насупився Головуючий.

- Пояснення нескладне: права рука призначена для того, щоб святий хрест на лоба класти, а не черево набивати, тiшачи свою грiховну плоть. Хiба не грiх?

- Масш рацiю, Гавриле, - мудро похитав головою Всевишнiй.

- А кожного лiвшу (ух усiх разом i сотнi не набереться) оголосимо праведником i врятусмо вiд погибелi як свiдкiв. Це буде цiлком у дусi найкращих бiблiйних традицiй...

- Слушно!

- Так от. Нiневiю ми можемо спопелити, як Содом або Гоморру...

- Торох-торорох! - захоплено розтлумачив головнокомандувач.

- Або пiддати нищiвному бомбардуванню з небес...

- Бах-бах-бах! - уточнив заповзятий Михайло.

- Або влаштувати мiсцевий локальний потопчик. Раптова повiнь Тигру та рвфрату i...

- Буль-буль-буль! - розчулився головнокомандувач.

- Або, нарештi, здiйснимо акцiю за комплексним методом.

- Торох-торорох-бах-бах-бах-буль-буль-буль! - узагальнив архангел Михаул.

Та Всевишнiй рiшуче поклав край втiшному для небесного архистратега обговоренню.

- Не про це зараз у нас мова, - суворо проголосив вiн. - Засоби покарання визначимо пiзнiше, коли детально виявимо найбiльш вразливi мiсця. Часу на це у нас досхочу. Насамперед ми мусимо вирiшити нагальне питання: кому дамо завдання жахати нiневiйських удокiв страхiтливими пророкуваннями? Гавриле, поглянь-но у список ресстрових вiщунiв. Чи зберiгся у нас хоч один кадр, який ще не погруз у марнославствi, хабарництвi, казнокрадствi, шахраюваннi та iнших грiхах, що паскудять пастирiв в очах овечок божих?

Красень Гавриул легко знявся з мiсця, узяв з полицi припорошений космiчним пилом фолiант i почав його гортати, елегантно здмухуючи пилюку в нiс головнокомандувача.

Нарештi повiдомив:

- р такий кадр, Ваша Блискавичнiсть!

- Iм'я?

- Iона.

- Ап-п-пчхи! - пiдтвердив Михайло.

- Коли народився?

- Пiд час володарювання тирана Iсровоама Другого.

- Мiсце народження?

- Десь у Галiлеу. Мiстечко стерто з лиця землi. Навiть назви не лишилося...

- Ап-п-пчхи! - пiдтакнув Михайло.

- Соцiальне становище?

- Як у всiх святих - дармоуд.

- Фах?

- Вiщун, спецiалiзований на базарних тлумаченнях снiв та пророкуванню по лiнiях на долонi.

- Не густо, - зiтхнув Всевишнiй. - А що далi?

- А далi в анкетi все "не"... У сектах не перебував... До сресi не вдавався... Облудним iдолам не вклонявся... До поганських кумирень не ходив... Овечок божих не обдирав... Дiв непорочних не чiпав...

- А порочних? - вклинцювався Михайло.

- Цить!..

- Слухаюсь...

- Нiчнi вертепи не вiдвiдував... Предметiв релiгiйного культу з храмiв на товкучку не виносив...

Архангел Гавриул все вичитував з фолiанта новi й новi вiдомостi, в кожному з яких обов'язково фiгурувало заперечення "не", аж врештi i сам здивувався :

- Це воiстину святий, Ваша Блискавичнiсть, бо вiн досi жодного разу не спокусився принадами й можливостями свого службового становища!

- Так, пiдозрiлий кадр, - погодився Михайло.

- Ну що ж, - резюмував Найму дрiший. - Зупинимось на Iонi. Гадаю, лiпшу кадру нам все одно в усiй Бiблiу не вiдшукати... На цьому дозвольте нашу невеличку нараду вважати закiнченою.

- Хвала тобi. Господи! - з новою силою бабахнуло за вiкнами.

Саме у тi незабутнi днi вченими було вперше спостережено цiкаве атмосферне явище: грiм серед ясного неба.

ПРИВАТНI НОТАТКИ

Iз спогадiв пророка Iони

"Чи не нагадують священнослужителi тих жонглерiв, що... закликають нас дивитися на небо, а самi оббирають тим часом нашi кишенi?

Томмазо КАМПАНЕЛДА.

1. ХВОРОБА НIКОГО НЕ КРАСИТЬ

"Щось воно таки с. Хай воно до кiнця наукою не вивчене, але воно таки с. В церкву я не ходжу, в бога я не вiрю, в чорта теж, хоча бачив його одного разу - зелененький такий, як жабеня. Але щось воно таки с..."

Микола БIЛКУН.

Траплясться, що мене, послушника по класу базарних пророкiв, запитують:

- Iоно, а хто твiй улюблений пророк?

Я з гiднiстю вiдповiдаю:

- Блаженний Самуул!

Вiд мене одразу з огидою сахаються.

А хiба ж то моя провина, що найбiльшого брехуна, iнтригана i здирника уславили в Бiблiу як найвидатнiшого пророка? Можна сказати, оголосили зразково-показовим iдеалом! Щоб було кого наслiдувати молодiй тямущiй змiнi...

Справжнiй пророк завжди готовий на будьякий подвиг! Звитяжити над свосю тлiнною плоттю - це йому раз плюнути. Примiром, я непитущий. А доводиться й чаркуватися! А все чому? Вiд полум'яноу любовi до свого ближнього, що й заповiдав нам пророк Самуул, засновник школи пророкiв та уу святий патрон.

Чого тiльки не вдiсш заради ближнього свого!

А мiй найближчий ближнiй - клептоман.

Вiн мешкас з дружиною Iдою у сусiднiй келiу студентського гуртожитку.

Хоч мiй сусiда Iсвусей клептоман, але не безнадiйний. Я з любовi до ближнього розробив делiкатну психотерапiю, яка без тиску з мого боку дас чудовi наслiдки.

Скажiмо, приходжу я з практичних занять (а навчаюся, як уже сказано, в школi пророкiв) i бачу: знову скрутила Iсвусея тяжка хвороба.

Бо мого нiмба на цвяшку нема...

Я не зчиняю галасу:

- Грабують! Де дружинники?

Я витягую пару пляшок оковитоу, яка чудодiйно вилiковус вiд усiх хвороб (головне - профiлактика!), i з слейною посмiшкою стукаю до келiу сусiди.

- Хто там?

- Це яб Iона, сусiда твiй.

- А чого тобi?

- Iсвусею, - брешу я з гуманнiстю велелюбного слуги божого, - сьогоднi у мене день народження. Запрошую тебе до себе в гостi. Посидимо, поговоримо...

I що ви думасте?

Профiлактика дiс!

Iсвусей розчулено дякус, приходить, дарус менi мiй власний нiмб та ще турботливо непокоуться: