Джеймс Крюс - Тiм Талер, або Проданий смiх (на украинском языке) Страница 22

Тiм не боявся, летячи в лiтаку, але й не радiв iз польоту. Навiть не дивувався, бо хто не вмiє смiятись, той не вмiє й дивуватися.

Барон почав пояснювати йому "становище на масляному ринку". Тiмовi про те становище було байдужiсiнько: та все ж вiн зрозумiв, що їхня фiрма пересварилася з кiлькома великими молочарськими компанiями i що якась iнша фiрма продає в Норвегiї, Швецiї, Данiї, Нiмеччинi та Голландiї краще й дешевше масло, нiж їхня. От через те й летiли вони до месопотамського замку. Там барон хотiв "з'ясувати ситуацiю" та "обмiркувати заходи". Двоє Трочевих компаньйонiв також мали прилетiти до замку: один, мiстер Пеннi, -з Лондона, а другий, сеньйор ван дер Толен, - з Лiсабона.

Лiтак уже давно летiв над одноманiтними голими нагiр'ями Малої Азiї, а барон усе патякав про гатунки масла та цiни на нього. У мовi його ряснiли такi вислови, як "фронт збуту", "армiя споживачiв", "наступальна рекламна кампанiя", неначе вiн був генерал, що готується до великої битви.

Задля годиться, аби щось сказати, Тiм мовив, коли барон на хвилинку замовк:

- А в нас удома нiколи не бувало масла, самий маргарин.

- На маргаринi капiталiв не наживеш, - буркнув барон. - Бутерброди з маргарином - гидота.

- Але ж маргарин iде не тiльки на бутерброди! - зауважив Тiм. - У нас його i в печиво клали, й у страву, й смажили на ньому.

Аж тодi барон зацiкавився:

- То в вас, виходить, маргарин правив i за смалець, i за олiю, й за масло, еге?

Тiм кивнув головою:

- По-моєму, в самому нашому завулку за день споживалось не менш як пiвцентнера маргарину.

- Цiкаво, - промимрив Троч. - Дуже цiкаво, пане Талер! Обхiдний маневр iз маргарином i виграш простору на масляному ринку. Майже генiально! Але як це зробити?

Барон поринув у задуму, аж згорбившись на своєму сидiннi. Тiмовi це було до речi, бо вiн саме задивився вниз. Там у зморшках-долинах гiрської країни тяглись iз рiзних кiнцiв каравани вiслюкiв, що прямували до одного мiсця - певне, до селища, де був базарний день. Пiлот вiв лiтак навмисне, задля хлопця, зовсiм низько, так що Тiмовi досить виразно видно було погоничiв тих вiслюкiв. Звiсно, обличчя видавались йому просто свiтлими цятками, з вусами чи без, отож вiн мiг судити про людей тiльки з їхнього одягу, а той одяг був, як на його погляд, такий чудернацький, що люди нагадували йому скорiше дивовижних заморських звiрiв iз звiринця. Звичайно, це була нiсенiтниця; якби тi люди були поголенi, пiдстриженi та вбранi, скажiмо, так, як убиралися люди в Тiмовому рiдному мiстi, то хлопець i не вбачив би в них нiчого незвичайного, крiм хiба трохи темнiшого кольору облич. Та чи можна вимагати вiд чотирнадцятирiчного пiдлiтка, несподiвано завезеного в чужий край, щоб вiн зразу ж склав собi правдиву думку про нiколи не бачений народ? А втiм, на прикладi Салех-бея Тiм мав дуже швидко переконатися, що не слiд надто поквапливо судити про нових знайомих та iншi народи.

Той Салех-бей якраз виїхав верхи на конi з маслинового гайка, коли лiтак приземлився на рiвнiй, як стiл, гiрськiй долинi й Тiм перший вийшов iз нього. Троч привiтав вершника по-арабському, надзвичайно чемно. Вклоняючись, барон шепнув хлопцевi:

- Це великий комерсант i ватаг єзидiв. Вiн учився в вашому рiдному мiстi. Зараз вiн заговорить до вас по-нiмецькому. Поводьтесь iз ним шанобливо, вклоняйтеся низько.

А Салех-бей уже обернувся до хлопця, i той добре-таки знiяковiв. На цьому бородатому дiдовi було таке вбрання, що Тiм лиш помалу розрiзнив його окремi частини: сорочку, куцинку, каптан, iще один каптан - верхнiй, строкатий широкий пояс, обмотаний круг живота, а поверх усього - халат, такий, як носять жiнки. З-пiд халата виглядали шаровари. Все те було вельми барвисте; в барвах переважала iржаво-червона. Темне Салех-беєве обличчя було худорляве, однак не зморшкувате. З-пiд кошлатих чорних брiв дивилися блакитнi очi.

- Ви, юначе, напевне, й є той славнозвiсний спадкоємець, що про нього пишуть усi газети, - промовив вiн на диво чистою нiмецькою мовою. - Вiтаю вас i зичу вам благословення божого.

Старий уклонився, й Тiм вiдповiв поклоном. Хлопець спантеличився ще дужче, бо ж цей чоловiк, що зичив йому благословення божого, був вождь легендарних поклонникiв диявола. До того ж, у цiй химернiй постатi, що нагадувала Тiмовi манекен iз паноптикуму, як видно, таївся вельми освiчений чоловiк. Мiж подобою й дiйснiстю була така велика рiзниця, як мiж восковою квiткою й живою трояндою. Оце й збентежило хлопця. Але вiн давно вже навчився приховувати свої почуття. I Тiм чемно вiдповiв старому:

- Дуже радий познайомитися з вами. Барон багато розповiдав менi про вас. (Це, звичайно, була неправда, але Тiм тепер часто чув такi гречнi брехеньки й наслiдував їх, коли треба.)

До замку вони поїхали у великiй чотириколiснiй каретi, запряженiй парою коней. Салех-бей їхав поряд верхи й розмовляв iз бароном по-арабському,

Коли карета об'їхала маслиновий гайок, перед ними показався замок, що стояв на вершку положистого пагорба.

Замок той був справжня почвара, цегляна химерiя з зубчастими вежами на даху та драконячими пащами на кiнцях ринв.

- Не подумайте, будь ласка, що це я побудував таку гидь, звернувсь до Тiма барон. - Я просто купив цей замок готовий у однiєї витребенькуватої англiйської ледi, бо менi подобається цей куточок землi. А парк насадив уже я сам.

Той парк, що спускався по схилу терасами, був опоряджений на французький лад. Дерева, пiдстриженi в формi конусiв, кубiв та куль, саджались, певно, пiд циркуль та лiнiйку - такi рiвнi були алеї й такi круглi клумби. На кожнiй терасi вони утворювали iнший рисунок. Дорiжки були посипанi червоною рiнню.

- Як вам подобається парк, пане Талер?

Тiм, що йому отака пiдстрижена природа видавалася просто безглуздою, вiдповiв:

- Добре розв'язана задачка з геометрiї, бароне!

Троч засмiявся.

- Ви висловлюєте своє несхвалення в дуже чемнiй формi, пане Талер. Мушу визнати, що ви чудово розвиваєтесь.

- Коли така молода людина не каже навпростець того, що думає, вона розвивається погано, - озвався зi свого коня Салех-бей. Вiн вигукнув те дуже голосно, щоб перекричати торохтiння колiс.

Троч вiдповiв йому по-арабському - досить рiзко, як здалося Тiмовi.

Вершник змовчав. Вiн тiльки подивився на хлопця довгим, замисленим поглядом. А невдовзi попрощався й швидкою риссю поїхав попiд пагорбом у напрямку далеких гiр.

Дивлячись йому вслiд, барон сказав:

- Розумна голова, але страшенний моралiст. Вiн вичитав iз закордонних газет, що я видав могилу пастуха Алi за свою, а сам обернувся на свого нiбито брата. Вiн про все мовчатиме, але вимагає, щоб я спокутував той грiх, побудувавши його єзидам новий храм. Видно, не минеться послухатись.

- Якби я вмiв, то зараз засмiявся б, - поважно вiдповiв Тiм.

Замiсть нього засмiявся Троч. Та цього разу той розгонистий смiх iз кумедним "iк!" на кiнцi зовсiм не пригнiтив Тiма. Хлопець був навiть задоволений, що тепер весь час матиме свiй смiх поблизу. Вiн гадав, що так легше буде його вхопити при слушнiй нагодi. I не знав, що прикро помиляється. Одне слово, Тiм вирiшив поки що не розлучатися з бароном.

Їхня карета спинилася перед сходами, що вели з тераси аж нагору, до замку. Знизу тi сходи здавалися нескiнченнi. Та найхимернiшими там, на сходах, були собаки. Статуї собак, що стояли обабiч кожної сходинки, непорушне, нiмо дивлячись у долину. Там були їх сотнi: пiнчери, такси, сетери, фокстер'єри, афганськi хорти, чау-чау, спанiєлi, бульдоги, шпiци, мопси. Всi вони були череп'янi, полив'янi, барвисто помальованi й двома строкатими вервечками тяглися обабiч сходiв до самого замку.

- Стара ледi дуже любила собак, - пояснив барон. I Тiм вiдповiв:

- Воно й видно.

Троч хотiв був звелiти кучеровi пiдвезти їх до самого замку звивистою дорогою лiворуч вiд сходiв, коли це височенько вгорi з-за одного череп'яного бульдога виступив якийсь чоловiк i помахав їм рукою.

- То сеньйор ван дер Толен, - сказав Троч. - Висядьмо та пiднiмiмось до нього пiшки. Менi кортить розповiсти про нашi маргариновi плани. Ото здивується!

Вони вийшли з карети, i барон майже побiг сходами нагору. Тiм повiльно йшов за ним, розглядаючи полив'яних собак. Розмови про маргарин його не цiкавили. Вiн поки що й гадки не мав, яку важливу роль вiдiграє ще маргарин у його життi.

Двадцять другий аркуш

СЕНЬЙОР ВАН ДЕР ТОЛЕН

Усерединi замок було опоряджено так, що зразу впадало в вiчi: барон, такий охочий ходити по художнiх виставках, справдi має добрий смак. Усе, аж до клямок на дверях, попiльничок та пiдстилочок бiля ванн, було просте, гарне i, видимо, дуже дороге. Тiма помiстили в затишнiй напiвкруглiй кiмнатi в однiй iз веж. Iз вiкна тої кiмнати видно було парк та долину з маслиновим гаєм. I невеличкий аеродром також можна було розглядiти. Як i годиться, аеродром мав бетоновану дорiжку з двома рядами лiхтарiв, кiлька ангарiв для лiтакiв i довгий одноповерховий будинок iз плескатим дахом - для радистiв, метеорологiв та iншої обслуги.

Виглянувши у вiкно, хлопець побачив на аеродромi два лiтаки. А третiй якраз приземлявся. Перед бiлою стiною аеродромного барака нерухомо стояв барвисто вбраний вершник - напевне, Салех-бей.