Юрий Ячейкин - Бiблiйнi пригоди на небi i на землi (на украинском языке) Страница 26

Не скористатися з цих виняткових умов - все одно що взяти найтяжчий грiх на душу. Та я нiзащо не припущу й натяку на грiховнi помисли! Праведник я чи нiкчемна ганчiрка?

Якби я не скористався цiсю чудовою нагодою з трьома козирними тузами на руках, а братiя дiзналася про цей вiроломний злочин, колегiя, поза усякими сумнiвами, прирекла б мене до спалення живцем як огидного вiдступника i мерзотного сретика. Та я й сам з отакого знавiснiлого запроданця вiри святоу з живого б шкiру зiдрав! Сiллю б його рани посипав! На тоненьких патичках смажив би його! Аби усвiдомив негiдник, що то значить - вчинити злочин...

Ху, аж сам розхвилювався!

Канон глаголить: будь-яке чудо - це золоте дно. Хоч би дивовижа й сталася посеред моря...

Та й справдi: якби чудо не давало прибутку, навiщо тодi були б чудеса?

16. БАГАТО р ДУРНIВ, ТА НЕ ВСI ВКУПI

"Небесний царю! Суд твiй всус,

I всус царствiс твос".

Т.Г.ШЕВЧЕНКО

Вiд усiх тих благочестивих думок я споважнiв i знову подав глас пророчий:

- Грiшники! Iстинно глаголю вам з пучини морськоу: бачите, Всевишнiй явив перед негiднi його милостi очi вашi справжнс чудодiйне диво - пiдклав пiд ноги моу серед бурхливих хвиль надiйну твердь i одним помахом припинив бурю, яка мала поглинути вас усiх без покаяння та вiдпущення страхiтливих грiхiв ваших.

Я врочисто помовчав, щоб надати словам моум ще бiльшоу ваги. А тодi спитав:

- А що це означас? А ось що: гряде божий суд! Всевишнiй на престол сяде з точними лихварськими терезами у руках. Сяде i покличе на суд, примiром, боцмана: "Чорний душогубе, де ти?"

- Ось я! - озвався з борту спантеличений моум дивовижним нахабством боцман.

- I запитас Всевишнiй, мов суворий митар: "Боцмане, чи брав ти на душу грiх убiснiя людськоу плотi без мого дозволу?"

- Брав, о господи! - скрушно простогнав боцман.

- Запитас Всемилостивий: "Чи крав ти, чи бажав добра ближнього свого?"

- Крав i бажав, пане, - похнюпився боцман.

- "Чи плюндрував ти, мов препоганий козлище, чесноти дiв непорочних? Чи стрибав ти, яко хижий тигр, на доброчесних жон ближнiх своух?

- Плюндрував, мов козлище, i стрибав, яко тигр, - зi сльозами каяття в голосi заскиглив боцман. - Нiкуди правди дiти, ваше Верховенство...

- "Ай-яй-яй! - засудливо похитас сивою головою Всевишнiй. - I як тобi не сором, боцмане?"

- Ой, сором, ваша Вельможнiсть! Ой, сором...

- "Отож, горiти тобi, боцмане, довiку в геснi вогненнiй, бо твоуй зчорнiлiй душi вже нiяка чистка не допоможе".

Нещасний боцман затремтiв, немов скрутила його люта пропасниця.

А я неухильно виспiвував свосу:

- "Але, о господи, - змолиться наш боцман, бо щиро усвiдомив свою злодiйську провину, - грошву i камiнцi, що випали на мою долю пiсля розбiйного нападу, я вiддав у храм божий на свiчки. Прошу списати цей ганебний грiх пограбування з мого вкрай обтяжливого для душi балансу".

Боцман одразу пожвавiшав i кинув на своух спiльникiв радiсний погляд.

- А далi боцман скаже: "А на тi кошти, боже мiй, слуги твоу навiть тонюсiнькоу свiчечки не купили..."

- Куди ж ви, облудники, ух подiли? - вмить збурився чорний боцман. - У шинок понесли? З дiвками на моу кревнi бестились?

- Ще чого? - обурився i я. - У головi твоуй - одне неподобство! А ще до каяття узявся... Та ми, смиреннi слуги божi, твоу кошти нишком, бо нам мирська слава нi до чого, пустили на утримання згорьованих удiв та сирiт убогих. А цi сiромахи вибiлили твою душу чистими сльозами подяки краще вiд усякоу пекельноу чистки. Збагнув?

- Ну, то це - iнша справа! - мовив боцман.

- I тодi скаже тобi Всевишнiй: "Всеньке життя свос, боцмане, ти був на землi затятим грiшником, а на небесi зробився праведником. Таке вже не раз траплялося. Бери, боцмане, крила за розмiром, бери арфу до рук i паняй в райськi кущi, якi тобi лишень любi. Там тебе чарiвнi янголицi, усi - мов з писанки, почастують нектаром з амброзiсю, пригорнуть й приголублять..."

Я знову врочисто промовчав, щоб це захоплююче небесне видовисько достеменного раювання вкорiнилося в найтупiшi голови.

А по тому - рiшуче наполiг.

- Грiшники! Берiть приклад з вашого чорного праведника! Впровадимо гiдний подиву почин святого боцмана в широкi маси розбишак! Вивертайте кишенi! Здавайте менi, рабу смиренному, все, що в гаманах подзвонюс та в пояси зашито! Я сам донесу вашу дещицю до храму божого. Донесу, будьте певнi! Бачите: море менi по колiна!

- А таки донесе, - розчулено мовив боцман, розмазуючи на своуй бруднiй пицi чи то чистi сльози каяття, чи то морськi бризки - не добереш. - " Донесе аж до першоу корчми...

На борту корабля "Зi святими упокiй" вибухнули глузливим реготом.

Виявлясться, цей негiдник весь час тiльки клеув iз себе дурня! От же гад повзучий...

- Що, не вiрите? - заволав я, вражений у саме серце нечуваним блюзнiрством цього пiдступного вiдступника. - Хiба не бачите чуда? Море менi по колiна!

- Ще пару пляшок, - лагiдно мовив боцман, - i ти, Iоно, ходитимеш по водi, яко по суху.

О господи! Якоу репутацiу я зажив! Правильно люди кажуть: з кимповедешся, з тим i наберешся. А я вочевидь весь час ще й перебирав...

Однак я ще мав надiю на щасливий кiнець: раптом станеться ще одне чудо?

- Грiшники! - загорлав я. - уй-богу, я не брешу!

- Iоно, - поблажливо озвався капiтан БенАкула, - ходь на борт. Як пить дать дамо тобi випити... А ти, боцмане, якоу думки?

- Ну що ж, вистава варта чарки...

Ото й усе за всi моу труди?

- Не пiду! - затявся я. - Не пiду, коли менi не вiрують. Бач, з пророка брехуна зробили!

А капiтан на те - миролюбно:

- Та звiдки нам знати, брешеш ти чи нi? Он уже скiльки лантухiв гречаноу вовни намолов...

I тут я зважився на вiдчайдушний крок.

Цiкавитесь який?

Почав сам на себе небесну кару накликати! Аби настановити закоренiлих у розбоях грабiжникiв на путь iстинну до справжнього багатства...

- Хай мене грiм поб'с, коли брешу! - заприсягнувся я, сам жахаючись свого вчинку.

Подивився на небо - пронесло.

- Хай мене блискавка спопелить, коли щось криве мовив! - мовив уже смiливiше.

Поглянув угору - пронесло.

- Хай хлябi воднi розверзнуться, коли хоч грiш втаю! - вже зовсiм хоробро збрехав я i на доказ тупнув ногою.

Нараз твердь пiдi мною захиталася, розверзлася чорна безодня i вмить поглинула мене.

17. У ПЕКЛI ХОЧ I ТЕПЛО, ТА ХТО ТУДИ ЗАБАЖАр

"Цього Iона не чекав. Але оскiльки зробити щось було неможливо, вiн вирiшив терпляче очiкувати наступних подiй в свосму дивному новому примiщеннi".

Лео ТАКСIЛЬ.

Я опинився в абсолютно темнiй i вогкiй камерi. Пiтьма - хоч в око стрель. Звiдкiлясь повiвало смородом, нiби я вскочив прямiсiнько в гальюн.

Я витягнув руки i сунувся навмання. Тицьнувся сюди, тицьнувся туди скрiзь були вогкi i драглистi стiни, нiби ух слимаками вимазали. Заходився було обтирати одну стiну полою, коли це вона раптом конвульсивне здригнулася, а потiм дрiбнодрiбно затрусилася.

Хтось зареготав страшним утробним басом:

- Ха-ха-ха! Ой, не лоскочи, бо я не втримаюсь, i тебе перетравлю... Хи-хи! Ой, не можу!.. Ха-ха-ха!

Волосся в мене стало сторч, а сам я з ляку задубiв, як на лютому морозi, хоч у камерi було тепло i навiть задушливо.

- Ц-ц-ц-ц-це де я? - тiльки й спромiгся, що процокотiти зубами.

- У черевi китовому, - вiдповiв той же утробний голос. - Хо-хо...

- А хто ц-ц-ц-це говорить?

- Черево.

- Яке черево?

- Мос, китове.

"Дурить, гнида, - вирiшив я. - Морочить менi голову, бо знас - тут не дуже роздивишся..."

- Значить, у черевi?

- Авжеж.

- У китовому, кажеш?

- Точно.

- А хiба ж може черево розмовляти?

- Це як у кого, - охоче пояснив утробний голос. - У мене, наприклад, може, бо я кит-черевомовець. Та й подумати: треба ж арештантовi хоч з кимось слiвцем перекинутись. Хоч би й з наглядачем.

- Так ти наглядач?

- Передусiм - в'язниця.

- Як же так?

- А просто - за сумiсництвом.

- Виходить, я - ув'язнений?

- Виходить, що так.

- I надовго?

- На п'ятнадцять дiб.

- Ото!

- Не огокай! Строк покарання вiдмiряли в самий раз, бо твою провину вирiшили вважати дрiбною. З деяких мiркувань...

- Це ж яких, цiкаво?

- Тобi краще знати.

- А тобi доля в'язня байдужа?

- Мос дiло мале: за наказом згори хапати i тримати, поки строк покарання не мине.

- I щось за це масш?

- Та не так щоб i розкiшно - за харчi.

- I добре годують?

- Найдрiбнiшим планктоном! Можна сказати, на голоднiй пайцi тримають...

- А ти що?

- Та нiчого... Славословлю i за турботи дякую! Бо коли що не так, у море одразу отруйних медуз накидають... Тьху, гидота яка!

Обидва сумовито замовкли. Невеселi думки заснували в моуй головi.

- Боже мiй! - заскиглив я. - Змилуйся над смиренним рабом твоум.

- Молодця! - похвалив мене голос. - Повiдомляю: термiн ув'язнення буде значно скорочений, якщо ти доброчесно розкасшся i невтомно вихвалятимеш Всевишнього.

- То це вiн мене сюди запроторив?

- А хто ж iще?

- Виходить, ти слугусш Всевишньому?

- Нi, богу морiв Посейдону. Однак брат Посейдона верховний олiмпiсць Зевс уклав з твоум Всевишнiм угоду про товариську взасмодопомогу. Отож, у вiдповiдь на дружнс клопотання канцелярiу Сьомого Неба про затримання у володiннях Посейдона небезпечного злочинця, що спритно втiк з терену, пiдвладному Всевишньому...