Всеволод Нестайко - Чарівне дзеркальце, або Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків Страница 3

Тут можно читать бесплатно Всеволод Нестайко - Чарівне дзеркальце, або Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків. Жанр: Детская литература / Прочая детская литература, год неизвестен. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте «WorldBooks (МирКниг)» или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Всеволод Нестайко - Чарівне дзеркальце, або Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків

Всеволод Нестайко - Чарівне дзеркальце, або Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків краткое содержание

Прочтите описание перед тем, как прочитать онлайн книгу «Всеволод Нестайко - Чарівне дзеркальце, або Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків» бесплатно полную версию:

Всеволод Нестайко - Чарівне дзеркальце, або Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків читать онлайн бесплатно

Всеволод Нестайко - Чарівне дзеркальце, або Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків - читать книгу онлайн бесплатно, автор Всеволод Нестайко

Чоловік і жінка раптом замовкли, прислухалися. Чоловік навіть долоню до вуха приставив. І, наче прочитавши Васині думки, суворо глянув на нього і сказав:

– Сиди тихо! Нікуди звідси не рипайся. Якщо не хочеш неприємностей. Ху!

– У нас руки довгі! – погрозливо підняла палець жінка.- Підеш тоді, як почуєш пронизливий свист. Зрозумів?

Глечику нічого не залишалось, як тільки кивнути.

А підозрілі іноземці швидко пішли у хащі. Жінка, йдучи, припадала на праву ногу.

Дивлячись на неї, Вася чогось згадав Люську Бабенчук. Тижнів зо два тому її поклали в лікарню: щось у неї трапилося з ногою. Катерина Степанівна вже кілька разів казала, що Бабенчук треба провідати. Але поки що ніхто так і не зголосився. Усі знаходили причини, щоб відмовитися: той сам до лікаря з мамою мусив іти, в того басейн, в іншого фігурне катання – завантажені зараз діти. Однак причина була серйозніша. Нещодавно клас оголосив Люсьці бойкот – за те, що вона ябеда і на всіх «капає». І хоч Вася теж відмовився, у глибині душі він жалів хвору Люську. Він сам лежав колись у лікарні і знав, як це невесело.

Але то була одна лише мить – ота згадка про ябеду Люську Бабенчук.

Наступної миті Вася забув про Люську. Гіркі думи про кепське становище, в яке він потрапив, охопили хлопця.

«Ну от! Догралися! І Валера десь зник. І я сам у якусь халепу втрапив! Що ж тепер буде? – з відчаєм думав Глечик.- А дома вже,мабуть,хвилюються… І мама, і сестра, і тьотя… А головне – що з Валерою?..»

Він мало не плакав.

Розділ четвертий, в якому з'являється незнайомка

. Дзеркальце І раптом Вася почув шелест. Він обернувся.

Перед ним стояла незнайомка. Біле пишне волосся. Чорна маска на обличчі. Довга, аж до п'ят, вся у золотистому мереживі блакитна сукня. Незнайомка нагадувала таємничу казкову фею.

Вона приклала палець до губ і змовницьки прошепотіла:

– Мовчи!..

Але сказано це було веселим тоном: так говорять, коли граються.

Зовсім мовчати вражений Глечик, звичайно, не міг.

– Ви хто? – пошепки спитав він.

– Незнайомка,- теж прошепотіла вона, усміхаючись.

– Як це – Незнайомка? – здивувався Вася.

– А отак. Хто такі незнайомці? Ті, кого ми не знаємо. Ти мене не знаєш, отже, я для тебе Незнайомка… А ти хто?

– Ну тоді я теж незнайомець,- хмикнув Вася.- Незнайомець Вася Глечик з четвертого «Б» класу.

– А що ж ти тут робиш, незнайомець Вася Глечик з четвертого «Б»? – тихо засміялася вона.

– Сиджу…

– Отак прийшов сам у ліс, заліз у кущі й сидиш?.. Та ще й з портфелем…

– Та ні… Я прийшов не сам… З другом прийшов, з Валерою.

– А де ж він, друг Валера?

– Не знаю,- знизав плечима Вася.- Десь зник… пропав… Несподівано.

– От тобі й маєш! Що ж він тебе кинув чи що? Отакі-то друзі!

– Кинув? Валера?

– Ну… може, злякався?.. Все-таки ліс…

– Валера? Злякався? Та ви що?! Та це такий хлопець!.. Він нічого в світі не боїться. Навіть директора Ярослава Івановича. «Злякався»!.. У нас у класі всі вареники порівняно з ним,- Вася зітхнув.- І я… теж…

– То де ж він дівся, цей герой?

– Не знаю,- Вася знову зітхнув.- Чесно кажучи, я так хвилювався… Черевик подертий у траві знайшов. Здається, його… Балерин. А тут ще…

– Що?..

Вася на мить завагався – казати чи ні?

Незнайомка одразу сподобалася йому, припала до душі. І голос у неї був добрий, лагідний. І пахло від неї ніжними приємними парфумами. А Вася любив гарні пахощі: і мама, і тьотя Зіна, і навіть сестричка Талочка завжди вживали гарні парфуми… І взагалі, хто його зна, чого хтось одразу подобається, а хтось ні. От ті двоє йому відразу не сподобалися, а Незнайомка сподобалась. І Вася прошепотів:

– Будьте обережні! Тут якісь підозрілі іноземці вештаються. По-моєму, шпигуни. Когось шукають. – Іноземці, кажеш…

– З якоїсь Ландії. Дуже несимпатичні… Незнайомка одразу посерйознішала, прислухалася. – Ідуть…- прошепотіла вона.- Вже не встигну… Добре, що я тебе зустріла. Слухай, от тобі дзеркальце,- в руках її блиснуло маленьке кругленьке люстерко.- Сховай його швидше!.. І збережи. Воно ще стане тобі в пригоді. І сам ховайся.

Вона взяла маленький флакончик, що висів у неї на шиї на довгому тоненькому срібному ланцюжку, і пшикнула на Васю парфумами:

– Це щоб вони тебе не почули, не знайшли. Щоб забули про тебе. Ховайся! Швидше!

Вася схопив дзеркальце, сунув за пазуху і поповзом переховався мерщій під інший кущ. І саме вчасно.

На галявину вибігли захекані «іноземці».

Побачивши Незнайомку, вони спинились, мов укопані, перезирнулися, і Глечик почув, як «іноземка» тихо сказала «іноземцеві»:

– Вона!.. Тільки ж – обережно!

– Обережно! Аякже! Ху!..- І на обличчі «іноземця» враз розцвіла улеслива привітна усмішка.

«Іноземка» теж заусміхалася так, наче побачила найближчу подругу. І отак, усміхаючись, вони рушили до Незнайомки.

– Добрий день! Добрий день! Здрастуйте! Здрастуйте! – розставивши руки, мов для обіймів, сказала «іноземка».

– Палкий, тобто гарячий привіт! Ху! – прикриваючи долонею рота, сказав «іноземець».

– Здрастуйте! Добрий день! – усміхнулася Незнайомка.

– Що? Гуляєте? Дихаєте свіжим повітрям? – лагідно спитала «іноземка».

– Чи, може, грибочки збираєте? Ху! – знову прикрив долонею рота «іноземець».

– Гуляю, дихаю свіжим повітрям..» А може, й грибочки збираю… Мухомори! – весело засміялася Незнайомка.

«Іноземці» перезирнулися,- видно, не знали, що питати далі. І тут раптом «іноземка» зойкнула й схопилася рукою за око:

– Ой! Щось в око попало!.. Ой! Ой!

– Давайте я подивлюсь,- сказала Незнайомка.

– Ні-ні! Я сама! Дайте тільки дзеркальце! А то я своє вдома залишила.

– На жаль, нема в мене дзеркальця,- розвела руками Незнайомка.- Теж удома залишила.

– Як?! – вмить забувши про око, опустила руку «іноземка».- Як залишили?!

– А отак! Як і ви! – усміхнулася Незнайомка.

– Не жартуйте! Щоб така гарна жінка та не мала дзеркальця! Щоб залишила вдома! Не може бути! Ху! – Рота рукою, «іноземець» уже не прикривав.

– Уявіть собі! Забула! У ванній, на поличці.

– У ванній? На поличці? Це ж треба! – іронічно мовила «іноземка».

– Неправда! Ху! – «іноземець» так хукнув, що з сусіднього дерева посипався на землю справжній дощ зів'ялого листя.

Незнайомка нічого сказати не встигла, бо в цю мить на галявину вибіг височенний, худий вусатий чолов'яга у спортивному костюмі.

– Вибачайте! Запізнився… Безсмертний!.. Безсмертний! – Він по черзі потиснув руки «іноземцям» і з розгону сунув руку Незнайомці.- Безсмертний!

– Дуже приємно! – усміхнулася Незнайомка.

– Тьху! – схаменувся чолов'яга і обернувся до «іноземців».- Ну, як тут у вас?

– Ніяк,- скривилася «іноземка».- Каже, що нема.

– Як це – нема? – здивувався Безсмертний.- Агентурні дані точні. Було!

– От-от! Агентурні дані є, а його нема. Ху! – хукнув «іноземець».

– Кумедні ви якісь! – засміялася Незнайомка.

– Це не ми, а ви кумедні. Дайте, будь ласка, дзеркальце! – верескнула «іноземка».

– Ви ж бачите – діватись вам нікуди. Ху! – хукнув «іноземець».

– Ви ж, мабуть, догадуєтесь, з ким маєте справу…- вкрадливо сказав Безсмертний.

– Догадуюсь,- кивнула Незнайомка.-Але дзеркальця в мене нема. Шукайте, якщо не вірите.

«Іноземці» і Безсмертний перезирнулися.

А Вася лежав у кущах і тремтів, дрібно цокаючи зубами. От зараз вони згадають про нього, згадають, кинуться шукати і…

Але вони чомусь не згадували. Мабуть, парфуми Незнайомки таки діяли.

– Сказано, що робити обшук не можна,- стишивши голос, мовила «іноземка».- Небез-печ-но!

– Так. Треба, щоб добровільно. Ху! – хукнув «іноземець».

– Тоді доведеться транспортувати. Хай Сам вирішує,- сказав Безсмертний.

– Доведеться,- погодилась «іноземка».

– Ху! – кивнув головою «іноземець». І тут на галявину виїхав тролейбус. Той самий, без водія й пасажирів. Розчинилися двері.

– Заходьте! – сказав Безсмертний.

– Будь ласка! – усміхнулася й знизала плечима Незнайомка.

Притримуючи руками поли свого довгого бла китного плаття, вона перша зайшла у тролейбус. За нею зайшли «іноземці», потім Безсмертний.

Але двері тролейбуса не зачинилися. З трави несподівано виповз чорний вуж і заліз у тролейбус. Потім з-за дерев вийшла чорна кицька з жовтими очима, кульгаючи, підійшла до дверей і одним м'яким стрибком скочила всередину.

Лише тоді двері зачинилися, і тролейбус рушив.

Розділ п'ятий, в якому з'являється Терентій

«О! А де ж їхній обіцяний свист? Чого ж вони не засвистіли? – несподівано згадав Глечик, коли тролейбус поїхав.- Що ж я до ночі під кущами тут сидітиму?.. І все через оте дзеркальце…»

Вася витяг його з-за пазухи, покрутив у руках. Звичайнісіньке маленьке пласкеньке дзеркальце, яке жінки носять у сумочках. І в мами таке є, і в тьоті Зіни, і навіть у сестрички Талочки.

Крізь листя на дзеркальце впав сонячний промінь, щось блиснуло… І раптом…

Перейти на страницу:
Вы автор?
Жалоба
Все книги на сайте размещаются его пользователями. Приносим свои глубочайшие извинения, если Ваша книга была опубликована без Вашего на то согласия.
Напишите нам, и мы в срочном порядке примем меры.
Комментарии / Отзывы
    Ничего не найдено.