Джеймс Крюс - Мiй прадiдусь, героi i я (на украинском языке) Страница 6

Балдуїн шубовснув у воду, поплив до Тюленячого острова, пiрнув, знайшов у скелi ущелину й попросив каракатицю, що там сидiла, випливти на поверхню для важливої розмови.

Каракатиця, що була страшенно до всього цiкава, не забарилася i справдi випливла з ущелини й вистромила з води голову якраз бiля крижини, на якiй сидiв навпочiпки ведмiдь.

-- Сцо сталося, ведмедю? -- спитала вона. -- Яка там у тебе до мене важлива розмова?

-- Пiнгвiни влаштовують вечiр, -- вiдповiв Балдуїн. -- Але туди треба йти у фраку, а в мене його немає. Менi ж так би хотiлось туди пiти! Адже на Пiвденному полюсi дуже рiдко бувають свята.

-- А в мене сцо -- повна комора фракiв? -- прошепеляла каракатиця. (Каракатицi всi шепеляють.)

-- Зате в тебе є чорнило, i ти можеш так пофарбувати моє хутро, що на менi наче буде фрак. Ну, що скажеш?

-- Вазка робота, ведмедю, але, сказати правду, вона менi до вподоби. Лягай лисень отут на кризинi. Я споцатку пофарбую тобi один бiк, тодi спину, а тодi другий бiк.

Доклавши страшенно багато працi й чорнила, каракатиця так пофарбувала Балдуїна, неначе вiн справдi вдягнувся у фрак.

-- Найглибша дяка тобi, каракатице! -- вигукнув вiн. -- Отепер-то вже я хоч раз та пiду на свято!

-- Та гляди з не скоц у воду, -- вже навздогiн йому прошепеляла каракатиця. -- Бо змиється цорнило!

-- Добре, я глядiтимуся! -- озирнувшись, кивнув головою ведмiдь. Обережно перестрибуючи з крижини на крижину, вiн подався до свого двоюрiдного брата Роберта, щоб той навчив його, як треба поводитися на пiнгвiнячому святi.

Вiдбувалося воно увечерi. Пiнгвiни навмисне загадали всiм прийти у фраках, бо волiли розважатись у товариствi самих своїх. Ведмедiв i тюленiв вони вважали вульгарними.

Пiнгвiни й пiнгвiнки, що стояли невеличкими гуртками й розмовляли чи подзьобували риб'ячий салат iз маленьких, вигадливо розставлених крижаних вазочок, були трохи збентеженi, коли на їхнє свято з'явився бiлий ведмiдь у бездоганно припасованому фраку.

Не прийняти його було неможливо, бо вбраний вiн був як годиться, але й прийняти не хотiлося, бо ведмiдь у фраку однаково ведмiдь. Отож його просто не помiчали.

Коли Балдуїн пiдходив до котрогось iз гурткiв i казав, -- достоту так, як навчив його Роберт: "Добрий вечiр, шановнi панi! Добрий вечiр, шановнi панове!" -- гурток умить розпадався i пiнгвiни поодинцi приставали до iнших гурткiв.

Кiнець кiнцем Балдуїн опинився сам-самiсiнький. Здоровенний i зневажений, стояв вiн посеред пiнгвiнячого свята, господарi якого тепер особливо жваво, можна сказати, шалено, гомонiли мiж собою.

Отодi-то Балдуїн, який палко чекав цього свята, розлютився.

-- Оце такi тут звичаї? -- визвiрився вiн на найближчого пiнгвiна. -- Оце так тут приймають гостей?! Оце так вiдповiдають на ввiчливе привiтання?!

-- Я ще не мав честi почути вiд вас привiтання, -- сказав пiнгвiн. -- Та залюбки привiтаюсь перший. Добрий вечiр!

-- Добрий вечiр! -- спантеличено буркнув ведмiдь. Пiнгвiн люб'язно кивнув йому головою i тут-таки приєднався до гуртка своїх одноплемiнцiв, захоплених розмовою.

А Балдуїн, уже втративши надiю взяти участь у пiнгвiнячому святi, шубовснув у воду з берега непривiтного Острова Пiнгвiнiв, -- вода миттю зробилася чорна, -- i поплив, сам-один, без фрака, як завжди ведмiдь ведмедем, -- до рiдної спальної крижини.

Коли другого дня моржиха запитала, як йому тулялося на вечорi в пiнгвiнiв, вiн тiльки й сказав:

-- Ведмiдь -- це не пiнгвiн!

-- Та вже ж! -- усмiхнулася моржиха. -- Ведмiдь -- це ведмiдь, у фраку вiн чи без фрака.

I попливла до Робертового салону для бiлих ведмедиць, щоб докладно розповiсти, як Балдуїн ходив на вечiр до пiнгвiнiв.

Прадiдусь знов закурив люльку, що встигла погаснути, й спитав:

-- Тепер ти розумiєш, Хлопчачок, чому герой цiєї iсторiї -- не герой?

-- Герой цiєї iсторiї -- ведмiдь. Але на святi вiн же не був нiяким героєм, прадiдусю.

-- Щира правда. Ведмiдь на святi в пiнгвiнiв поводився аж нiяк не героїчно. А ось хто був там героєм, ти знатимеш, коли я розповiм тобi цю iсторiю вдруге.

-- Цю саму казочку розповiсте ще раз?

-- Авжеж, Хлопчачок, тiльки по-iншому. Ось слухай. Вiн, своїм звичаєм, затягся з люльки, а тодi неквапливо почав розповiдати.

КАЗКА ПРО ПIНГВIНА ТА ВЕДМЕДЯ

Пiнгвiн Педро, як завжди, в бездоганно припасованому фраку, стояв i розмовляв з пiнгвiнкою Есмеральдою.

-- Тепер у нас на Пiвденному полюсi дуже рiдко бувають вечори з запросинами, -- сказав вiн мiж iншим. -- Свiтське життя нинi зовсiм не те, що колись.

-- I не кажiть! -- загомонiла Есмеральда. -- Але я знаю, чого воно так. Я зрозумiла, в чому рiч.

-- Тодi дозвольте запитати вас: у чому ж? Пояснiть, доньє Есмеральдо!

(Пiнгвiни полюбляють iспанський придворний етикет, через те в них узвичаєнi iспанськi титули та iмена.)

I Есмеральда сказала:

-- Коли ми, пiнгвiни, влаштовуємо свої вечори, то на них приходить хто завгодно. Через нашу безмежну ввiчливiсть, любий доне Педро, завжди можна сподiватися до себе на вечiр першого-лiпшого моржа, морського слона, чайку й навiть бiлого ведмедя, -- одне слово, дуже непевних гостей! Отож i нашi вечори щоразу обертаються на казна-що! Напевне, колонiя з часом муситиме вiдмовитись вiд будь-яких свят. (Пiд колонiєю донья Есмеральда розумiла крижаний Острiв Пiнгвiнiв, уважаючи його серцем Всесвiту.)

-- Ми ж можемо влаштувати вечiр для самих лише пiнгвiнiв! -обурився дон Педро.

-- Це було б украй нечемно, любий доне Педро!

-- Тодi треба зробити так, щоб не порушувати правил чемностi! Оголосiмо, що всi мають з'явитися на наш вечiр у фраках: адже фраки носимо тут, на Пiвденному полюсi, тiльки ми, пiнгвiни!

Есмеральда дивилася на Педро, розтуливши дзьоба вiд захвату.

-- Це генiальний вихiд! -- вигукнула вона. -- На вечiр до пiнгвiнiв кожен має з'явитись у фраку! Iстинно генiальна iдея, любий доне Педро! Я негайно скажу про це всiм нашим дамам i панам!

Вона перевальцем побiгла, раз у раз спурхуючи (або, може, запурхала, раз у раз пiдбiгаючи перевальцем) до своїх i все гукала кожнiй зустрiчнiй пiнгвiнцi:

-- Ми влаштовуємо вечiр! Всi мають прийти у фраках! Що ви на це скажете?

Потiм вона оббiгала всiх знайомих пiнгвiнiв i кожному, багатозначно пiдморгуючи, повiдомила:

-- На найближчий наш вечiр неодмiнно слiд прийти у фраках! Що, хiба не генiальна це iдея?

За малу часину вся колонiя вже знала й захоплено обговорювала блискучу iдею дона Педро. Її негайно було втiлено в життя. На свiй вечiр пiнгвiни люб'язно запросили всiх мешканцiв Пiвденного полюса, однак усi запрошенi повиннi були прийти на вечiр у фраках.

Отак i правил чемностi дотримували, i жодному мешканцевi Пiвденного полюса, крiм пiнгвiнiв, побувати на вечорi не давали змоги.

Свято, заздалегiдь обмiрковане й чудово пiдготоване, з самого початку мало успiх. Дона Педро, якому набiгла така щаслива iдея, всi вiтали як героя вечора.

Аж зненацька у розпалi веселощiв серед пiнгвiнiв, на жах усiм, з'явився неотеса бiлий ведмiдь Балдуїн.

Та ще й одягнений у бездоганний фрак!

-- Ну це вже занадто! -- в один голос прошепотiли всi панi пiнгвiнки.

-- Нечувано! -- просичали усi панове пiнгвiни.

Лише дон Педро й тепер не розгубився.

-- Збирайтеся в гурточки, жваво розмовляйте мiж собою, на ведмедя не зважайте, -- порядкував вiн. -- Переказуйте iншим!

Йому всi скорилися негайно, й за хвилину, куди лишень ведмiдь потикався, всюди гурточки пiнгвiнiв жваво розмовляли мiж собою i зовсiм його не помiчали.

А що в багатьох серця пiд фраками заходились вiд страху, таке Балдуїновi й на думку не спадало.

Та мало не кожний пiнгвiн нишком затремтiв вiд жаху, коли Балдуїн раптом ревнув, перекриваючи розмови:

-- Оце така у пiнгвiнiв чемнiсть?!

Завмираючи вiд переляку, пiнгвiни, проте, крадькома дивились, як та велетенська почвара посунула прямiсiнько до дона Педро, й раптом усi здригнулися вiд звуку ведмежого голосу:

-- Оце так у вас приймають гостей?! -- ревнув вiн. -- Оце так вiдповiдають на ввiчливе привiтання?!

Пiнгвiни й дух притаїли. Серця в усiх калатали, мов несамовитi. I лише дон Педро був видимо спокiйний.

-- Я ще не мав честi чути вiд вас привiтання, -- бадьоро вiдповiв вiн. -- Але я залюбки привiтаюся з вами перший. Добрий вечiр!

Коли ведмiдь, -- вiд несподiванки майже нечутно, -- прогув "Добрий вечiр!", дон Педро ввiчливо всмiхнувся i тут-таки знову пристав до одного з гомiнких гурткiв своїх одноплемiнцiв.

-- Розмовляйте! Розмовляйте! -- прошепотiв вiн.

I тодi, пiдбадьоренi мужньою поведiнкою дона Педро, пiнгвiни знов вiдчули себе хазяями на своєму святi.

Побачивши, що ведмiдь розгубився, вони заторохтiли скiльки духу, раз у раз заходячись iз реготу, й навiть не здивувалися, коли непроханий гiсть, гнiвний i набурмосений, посунув геть.

-- Ну ж i втер йому носа дон Педро! -- у захватi загукали пiнгвiнки.

А всi панове пiнгвiни вiдтодi почали величати дона Педро -"кабальєро", що в пiнгвiнiв є найвищим почесним званням.

Та зараз славний пiнгвiн недбалим помахом лiвого крильцяти припинив усю шану й хвалу.

-- З цими нечемами просто треба вмiти поводитися, -- проникливе зауважив вiн. -- Якщо ти не розгубишся в скрутну хвилину, вони враз присядуть!