Юрий Ячейкин - Спалах понадновот зiрки (на украинском языке) Страница 6

Та - о, яке щастя! - невдовзi з'ясувалося, що на планетi Земля, звiдки прибули космiчнi мандрiвники i де вони мають постiйну мiжзоряну прописку, усi аборигени вiд природи однобезголовi. Якась дивовижна примха еволюцiу прирекла ух на розумове калiцтво. Але земнi тубiльцi з мужнiстю, гiдною кращоу долi, нiколи навiть не пiднiмають дискусiй про комплекс власноу недосконалостi. Вони мовчки несуть крiзь тисячолiття свос страхiтливе прокляття еволюцiу. Ось чому у них так поширена i популярна загальновизнана аксiома: одна голова - добре, а двi - краще. Правда, у нас вона, на вiдмiну од землян, мас, як вiдомо, суто судово-процесуальний характер.

Та не будемо вiдволiкати себе вiд iсторичноу розповiдi хай навiть цiлком слушною етнiчно-космiчно-фразеологiчною розвiдкою.

У присутностi 100.000 повноцiнних жителiв столицi, якi разом тримали на плечах поголiв'я з 200.000 одиниць, капiтан Небреха дав представникам преси iнтерв'ю, сповнене, як на одну голову, свосрiдноу мудростi та деякого iнтелектуального забарвлення.

На запитання, що йому найбiльше сподобалося на Таотi, капiтан Небреха з вишуканою гiднiстю тонкого дипломата вiдповiв :

- Передусiм дозвольте вiд iменi усiх землян та землянок передати найпалкiший привiт та найкращi побажання усiм таотянам i таотянкам. А тепер з присмнiстю вiдповiм на ваше запитання. Поки що менi найбiльше сподобався чудовий вибiр мiсцевих страв, якi я мав нагоду побачити ще у космiчному просторi i якi, на жаль, i досi не смакував...

- Правду каже! - вiддано присднався до капiтанових слiв його вiрний штурман Азимут.

На запитання, як вiн розцiнюс власний героучний подвиг, капiтан Небреха з винятковою скромнiстю зазначив:

- На мосму мiсцi так вчинив би кожний гуманоуд, варто йому було б з мiсяць посидiти на самiй сухiврi з хлорели.

Але давалася взнаки перевтома, викликана нелюдськими зусиллями, щедро покладеними на терези щасливого майбуття планети. Коли капiтан Небреха вiдповiдав на запитання, чи завжди Землю населяли самi однобезголовi iстоти, у його словах вже виразно бринiло легке роздратування:

- Нi, не завжди. Колись поряд з людьми спiвiснувало могутнс, але нерозумне плем'я Змiув Гориничiв, кожен представник якого мав власне поголiв'я вiд трьох до дванадцяти голiв. (Оплески). Окрiм них, - пiдвищив голос мiжзоряний вовк, - по рiзних кутках планети мешкали ще посiмейства Драконiв, якi теж пишалися своуми численними головами. (Тривалi оплески). Але замiсть спiвiснувати у мирi та дружбi, дiлити з сусiдами хлiб та сiль, вони намагалися усе запхати у своу численнi горлянки. Та ще зазiхали на чужi харчовi запаси. Ось чому усi вони були без жалю поголовне скаранi на горло.

- Правду каже! - пiдтакнув Азимут.

Як i слiд було чекати, пiсля цих слiв всi посунули до бенкетноу зали. Харчу було - уж-наудайся. Вино лилося водоспадами. Нiхто нiчого не шкодував для наших дорогих гостей: однаково пiсля космiчноу катастрофи з "Телячоу радостi" все розкрадуть i спишуть на стихiйне лихо. Пiсля веселоу гулянки, яка вдалася якнайкраще, усi гуртом пiшли писати.золотими лiтерами iм'я Небрехи на скрижалях iсторiу. Цей масовий культпохiд супроводжувався натхненними спiвами i танцями. З вiрогiдних джерел повiдомляють, що церемонiю вшанування космiчних звитяжцiв буде завершено пiслязавтра. Того ж дня "Телячу радiсть" закриють на переоблiк".

10. ДЕТЕКТИВ I ГАНГСТЕР

Отакий це був репортаж. Я його передав так, як вiн був написаний. Слово в слово. Навiть не скоротив деяких неприсмних для мене натякiв i порiвнянь, бо я нiколи не займався облудним окозамилюванням.

Як би там не було, а цей репортаж давав багато поживи для роздумiв. Передi мною постала сила питань. Чому, наприклад, у мене з Азимутом склалося враження, нiби ми не встромилися в планету з космiчного простору, а виборсалися з уу надр, хоч тубiльцiв цей дивовижний факт анiтрохи не бентежить? Або: яким робом цивiлiзацiя таотян могла б провалитися у Всесвiт? Знову ж таки, чому одностайнiсть думок вони святкували на тому ж рiвнi, що й порятунок?

рдине, що менi здавалося цiлком зрозумiлим i виправданим, це нечувана радiсть, яка охопила аборигенiв, коли вони дiзналися про зустрiч двох цивiлiзацiй. Але мене вона хоч i тiшила, та я уу не подiляв. Адже коли ми з Азимутом закоркували ухню планету, то одночасно надiйно ув'язнили в уу надрах самi себе!

Та я не втрачав надiу порятуватися з цiсу всепланетноу пастки. Перш за все слiд було ближче познайомитися з тутешнiми свiтилами науковоу думки, аби з'ясувати, що вони своуми двома iнтелектами можуть нараяти. Однак вже перша вiдверта розмова примусила мене насторожитися.

До наших послуг приставили такого собi симпатичного хлопця, на iм'я XXX. Хлопець як хлопець, мав лише непримiтну за умов Землi ваду - носив на плечах тiльки одну голову. Але в умовах Таотi це одразу впадало в око.

Слово за слово, i невдовзi я з'ясував, що колись вiн був знаменитим приватним детективом надзвичайно щасливоу вдачi. Та кiлька рокiв тому покинув небезпечну службу i з того часу лише й мав того клопоту, що байдики бити. Отож, коли прибули ми, громадськiсть планети завбачливо згадала про однобезголового детектива i приставила його до нас на весь термiн перебування з вiзитом. Ясно, що це було зроблено тiльки для того, щоб менi з Азимутом не муляла весь час очi власна неповноцiннiсть.

Хлопець був дещо ледачий, трохи вайлуватий, сдине, коли пожвавлювався, це в обiдню пору. ув вiн, зрозумiло, за- двох, а пив за трьох. Остання обставина викликала в Азимута серйознi пiдозри, i якось вiн менi тихенько висловив своу жахливi припущення :

- Капiтане, а може, XXX тутешнiй виродок? Може, вiн од роду мав не два, а три баняки, а потiм йому зайвi стесали?

Я тодi присоромив Азимута як мiг:

- Ех, Азимуте, а якби в тебе голову вiдтяли, якоу б ти заспiвав? З усього видно, було нашому детективовi непереливки. Певно, потрапив-таки мисливець у зуби вовкiв! От бандюги i затаврували його найособливiшою з усiх тутешнiх прикмет.

I що ви думасте? Незабаром з'ясувалося, що думка мого штурмана йшла вiрним курсом i що його пiдозри не були безпiдставнi!

Одного разу розкошусмо ми з XXX в гамаках (Азимута, звiсно, нема, бо вiн поклав собi познайомити чарiвних таотянок з найкращими зразками земних народних усмiшок), я неквапом палю люльку, а колишнiй детектив, ясна рiч, солодко куняс.

- Ха-ха-ха! - погукав його я.

Вiн лiниво, як кiт бiля теплоу груби, розплющив одне око.

- До ваших послуг, капiтане...

- Що, хлопче, - руба спитав я, - побував у руках злочинцiв?

Отут засвiтилося й друге його око.

- Помилястеся, капiтане. У руках державного ката!

Я аж пiдскочив.

- Як? Детектива та до ката? Як це так сталося?

- Але з умовою: тiльки мiж нами...

- Будь певен! - заприсягаюся я, бо мене аж розпирала природна допитливiсть.

Я нашорошив вуха i почув моторошну, сповнену глибокого внутрiшнього драматизму iсторiю.

Був час, коли сiромаха носив на плечах, як i всi комплектнi громадяни, двi братнi голови: XXX i дзеркальну копiю XXX. Тiльки й рiзницi було, що iм'я першого читали спереду, а iм'я його брата назадгузь. Щоб не плутати голiв-близнюкiв, значить.

Ви вже знасте, що XXX (його iм'я вимовлялося як Хоробрий Хлопець i Хваленик) був детективом. Але XXX (читай Харцизяка, Хапун та ще й Халамидник) був злодiсм! Двi братнi голови, подiленi соцiальною прiрвою! Уявлясте ситуацiю: одна голова замислюс i здiйснюс зухвалi пограбування, а друга уу викривас. В одноу суд конфiскус усе добро, друга купасться у нагородах та ще одержус десять вiдсоткiв вiд награбованого...

Для XXX, як детектива, настало райське життя. Щоб впiймати на мiсцi злочину мазурика, йому в буквальному розумiннi не треба було далеко ходити, бо нещасний злодiй XXX кроку не мiг зробити без нього.

Бандит змушений був розробляти просто-таки карколомнi плани. Наприклад, одного чудового ранку вiн торохнув рукояткою пiстоля по кумполу братньоу голови, а тодi ще нап'яв на заюшену макiтру цупкий брезентовий мiшок. На той випадок, якщо детектив опритомнiс. Адже крiзь мiшок вiн все одно нiчого не побачить, отож не зможе i свiдчити на судi...

...З шаленою швидкiстю по вулицях столицi летить автомобiль зловiсного темночервоного кольору. Перехожi злякано витрiщують по двi пари очей (а деякi й по чотири, якщо в окулярах) i полохливо туляться до стiн будинкiв. Машина минас одну вулицю, другу, третю. Нарештi - фешенебельна Центральна. Бiля найбагатшого ювелiрного магазину з машини вискакус запаморочливий злодiй. Один качан його - у чорнiй масцi, другий - у чорному мiшку. Руки у чорних рукавичках стискають чорний кулемет. Бандит вдирасться до магазину.

- Хе-хе-хе! - погрозливо кричить вiн i пiдкреслюс свiй лаконiчний виступ красномовною кулеметною чергою.

Присутнi голови хутко зрозумiли цей прозорий натяк: хто розтулить рота, проковтне кулю!

Ось вона, казкова здобич - на десять мiльйонiв коштовностей. Злодiй зривас з другого качана грубезний мiшок, аби було куди напихати ювелiрнi скарби. Та це була фатальна помилка...

I знову цей щасливчик XXX, що так несподiвано став мiльйонером, раюс собi по найкращих ресторанах, а бiдолашний XXX вiдбувас суворе покарання на водi i гливкому хлiбi.