Надежда Савченко - Сильное имя Надежда! (отрывок) Страница 3

Удачи нам.

Надя Савченко — наша всеукраїнська неслухнянка, наша тривога і наша спільна гордість. Вже більше року вся Україна і мільйони небайдужих людей за кордоном щодня стежать за її долею в московському полоні. Більше року вся наша країна переживає за Надю та співчуває її мамі Марії Іванівні. Діти в школах малюють для Наді свої малюнки, а воїни на фронті надихаються її мужністю.

Більше року цивілізований світ дивом дивується ступеню маразму, в якому перебуває керівництво Росії. А завдяки Наді Савченко ця великордержавна російська шизофренія доби «путінізму-кретинізму» проявляється особливо рельєфно. Якби Путін від початку знав, у що виллється захоплення Наді в полон, то негайно відправив би її нишком додому, подалі од гріха. Але Путін — людина ума невеликого, а за півтора десятки років царювання геть очманів. Здуру заліз в українські справи, забезпечивши безславний кінець свого правління. Впоратися з цією важливою історичною місією Путіну сильно допомагає наша бойова українська красуня. І коли кажуть, що Путін захопив Надію в полон, дід би радив не поспішати з висновками. Ще невідомо, хто кого захопив.

Насправді це Надя, сидячи в російській в’язниці, міцно тримає за шиворот московського царька. Час від часу відвішуючи лисенькому такі потиличники, що у того дурника в очах темніє. 83 дні голодування Наді Савченко таки добряче трусонули кремлівські мури. Що було видно і з того, як метушилася навколокремлівська правозахисна шушера. Путіну щодня клали на стіл довідки про стан здоров’я Савченко та її морально-психологічний стан. Котрий завжди залишався незмінно високим. Як і належить воїну в бою.

Тепер же Надя завдала по ворогу ще один потужний удар. Написавши в тюрмі книжку, яку ви тримаєте в своїх руках. Не буду переказувати зміст книжки, самі почитайте — вона того варта. Це чесна книга, написана справжньою Людиною.

Що таке голод? Що таке полон? Що таке в’язниця? Що таке голод у в’язниці? Як себе поводити у полоні? Як себе поводити під слідством в суді? Як себе поводити у в’язниці? Тому що все це — різні речі…

Напевне, про це я б могла розповісти, щоб ніхто не перебрехав…

Яка б ситуація не була, вихід один — залишатися собою. Спрацьовує скрізь. Незалежно від того, яка ти людина — сильна і правдива чи підла і боягузлива, покажи щиро свою натуру, і з тобою почнуть домовлятися твоєю мовою. Кожен отримує своє. Вже не раз переконувалась.

Війна. Полон. Викрадення. В’язниця. Голодний протест-боротьба.

«ЧП — Чрезвычайное происшествие». Це назва не сучасної російської передачі, а радянського фільму (не пам’ятаю, якого року) (примітка Віри — 1958 р.), який мені по своїй силі та ідеології дуже подобається. В ньому йдеться про те, як в часи холодної війни китайці захопили в полон радянський танкер «Полтава». Утримували усю команду, пропонуючи «предать Родину» і перейти працювати на Китай. До кожного члена команди китайський психолог шукав свій підхід, опираючись на його слабкості. Дорогого коштує подивитись, як тримається команда, і як людина перетворює свою слабину на сильну сторону… Ця стрічка відразу про все: про війну, про полон, про в’язницю, про тортури, про голод, про суд і слідство і про незламну силу волі людини. Варто подивитись!

А ще тому, хто хоче зрозуміти, як пройти крізь вогонь, воду, мідні труби і ярди лайна по життю і не зламатися, раджу подивитися дуже важкий, але дуже сильний фільм «Втеча із Шоушенка».

Наведені мною дві кінокартини вже дають велику частину відповідей на поставлені мною вище питання. Принаймні я у своїх рішеннях і вчинках багато в чому спиралась і надихалась саме спогадами про ці фільми.

Тепер із власного досвіду: все, що я напишу в цій книзі, — це «моя правда», погляд на речі і події моїми очима. Хтось може бачити інакше… Кожен має право на власну думку.

ВІЙНА

Війна. Чи треба знати, що таке війна? Чи треба пам’ятати?

Наші батьки, дяді і тітки, бабусі (дідусі на війні загинули), які свого часу пережили Революцію 1917 року, штучний Голодомор 1932–1933 рр., II Світову і Велику Вітчизняну війну, голод 1946–1947 рр. (ми пізні діти), із самого раннього дитинства розповідали нам про жахи війни. Щоб пам’ятали, не забували! Щоб ніколи не знали, що таке війна!

Ми пам’ятаємо! Ми не забули! Але війну це не зупинило. І тепер ще й ми відчули це на власній шкурі.

Війна на Землі — явище постійне в часі і періодично-регулярне за місцем. Кожну хвилину у світі десь іде війна, і циклічно війна повторюється на одній і тій же території. Така вже людська природа.

Коли довго немає війни, люди забувають ціну життя. Перенасичуються зайвими благами цивілізації, страйкбол і комп’ютерні стрілялки вже «не пруть», і треба пускати «дурну кров». Особливо така регулярна потреба є у чоловіків. У жіночої статі «дурна кров» природно сходить :) Випущена одна дурна куля тягне за собою у відповідь дві… І починаються війни завжди із придуркувато палаючих очей тих, хто ще не настрілявся, не навоювався… А коли все перетворюється на суцільний жах, приходять і розуміння ціни життя, і відчуття горя… То чи треба піднімати в пам’яті і передавати в наступні покоління знання про всі жахи війни?

Зараз у Росії ведеться потужна пропагандистська кампанія по вживлению у свідомість людей і піднесенню засад царизму, ідеалізації білогвардійського офіцерства і радянсько-російського воїна. Піднесення іде з однобоким нагадуванням всіх жахів війни… Зі свого боку українські політики несуть свою ахінею… Так, патріотизм і любов до Батьківщини, до свого народу і пошана до своєї нації — це завжди добре. От тільки треба запам’ятати, що правда війни у кожного своя і завжди брудна з обох боків. Тому не треба спекулювати історією і звинувачувати у нелюдяності тільки німецьких фашистів і бандерівців, бо багато людей знають і пам’ятають такі ж приклади насилля, ґвалтування, садизму, мародерства і нелюдяності з боку Радянської армії… Все залежить виключно від свідомості і людяності індивідуума. На мою думку, знати і пам’ятати, що війна нічого доброго не приносить, треба. Але обсмоктувати і пересмоктувати на втіху політикам всі жахи війни не варто. У кожного своя правда. Кожен керувався власними цінностями і ідеалами, і не нам когось судити. На це буде Суд Божий!.. То ж війну треба сприймати як факт. Бути вдячними тому, кому вважаєш за потрібне, не нагнітати і не накопичувати в душі злоби. Можливо, якщо люди менше стануть про війну говорити — і воюватимуть менше… Хоча навряд чи. Війни були, є і будуть. І, на жаль, завжди інтереси грошей будуть привалювати над життями людей.