Анатолій Пастернак - Стріла Всесвіту Страница 10

Хапаю записник і телефоную до свого університетського товариша в інститут археології. Робочий день ще не почався, але він, на щастя, вже на роботі.

— Привіт, Миколо! Відомо тобі що-небудь про державні утворення на Волині? — запитую без передмови.

— Аякже! Волинське, згодом Галицько-Волинське князівство… Пізніше Галицько-Волинське королівство з королем Данилом Галицьким…

— Він був князем, — заперечую я.

— Спочатку — князем, потім — королем. Королівська корона й досі зберігається.

— Гаразд, нехай він був королем, а от ким був Ардагаст? — кидаю навмання.

— Ардагаст? А ти звідки про нього знаєш?

— Так хто ж такий Ардагаст?

— Ардагаст — правитель давньої Волинської держави, що існувала ще до утворення князівства. Але інформації про той період дуже мало.

— А все ж?

— У грецьких авторів сьомого-восьмого століття згадується про могутню державу волинян і їхнього правителя Ардагаста. У арабських авторів того ж періоду теж згадується держава “Волінана”, тобто держава волинян, але правителем названо Маджака… Та що там з тобою?

А мені тим часом перехопило подих. За чверть години я вже був в інституті. Тисну Миколі руку.

— Звідки такий інтерес до історії Волині? — цікавиться він.

— Кажи хутчій все, що знаєш про Маджака й Ардагаста!

— Відомості дуже бідні, та й ті довго вважалися сумнівними, оскільки арабські й грецькі автори суперечать самі собі.

— Чому суперечать? А якщо правителів було два? Один мав справу з греками, а другий — з арабами…

— Отаке скажеш! Ясновидець ти чи просто геній. Саме так і було! В архіві історичного музею знайшли опис і фото монети, випущеної цією державою. На одному боці монети — Маджак, а на другому — Ардагаст!

— Чому ти говориш про фото? А сама монета?

— Монета зникла. Очевидно, під час війни… Ми розіслали запит про монету і від одного з зарубіжних музеїв одержали відповідь, що така монета в них є. Ось і фото прислали…

Тремтливими руками беру фото. А ось і профіль, дуже схожий на Петра Маджака…

— Можеш дати мені це фото на день?

— Звичайно… Але поясни нарешті, в чому справа?

Але я вже біжу до Матусевича, вриваюсь у кабінет і кидаю перед ним фото.

— Це фото монети, яка зберігається в одному музеї.

— Вражає…

— А що ви скажете на це? Бачите, хто зображений на зворотному боці монети? Ар-да-гаст! А ви кажете: божевільний…

— Коли випущено монету?

— Більше тисячі років тому…

— Ну от!

— Що “ну от”?

— А те, що лише божевільному може прийти в голову, немов він і та людина, що жила тисячу років тому, є однією особою.

— Але ж ви самі бачите, наскільки подібні обличчя па цих фотографіях?

— Ну й що з того? У них, зважте, й прізвище однакове. Не інакше як якийсь нащадок. А скажіть, гени можуть передати однозначно…

— А звідки він знає про Ардагаста?

— Теж мені проблема!.. Начитався! Тим більше, що зовні дуже подібний, та й прізвище однакове!

— Що ви все: прізвище та прізвище… Не було тоді прізвищ. Вони виникли лише в пізнє середньовіччя.

— Ну то й що? Звали ж його Маджаком. А було це прізвище чи ім’я… Яка різниця? Ви знаєте, скільки зараз живе на землі Наполеонів, Олександрів Македонських, Юліїв Цезарів та інших знаменитостей? Сотні, а то й тисячі!

— Де це вони живуть?

— В особливих домах, звичайно, або в своїх, якщо тихі.

Що я міг заперечити Матусевичу? Мені було очевидно, що Петро Ярославович не тільки нічого не читав про Маджака, Ардагаста і державу Волінану, але навіть і не чув про них… Якби він знав, то це б виявилось з його розмов чи записів у щоденнику… Однак відчував, що переконати слідчого не вдасться.

— Пробачте, що відірвав вас від роботи, — сказав я, — пробачте…

— Та годі пробачатись… Знахідка справді дуже цікава. Поздоровляю вас з удачею. Ви дієте навіть краще, ніж професіональний слідчий. Я ось не здогадався звернутись до істориків… Тепер все остаточно з’ясувалося: художник був звичайним маніяком. Може, це якось допоможе встановити причину його смерті…

— Василю Прокоповичу, а чи не могли б ви познайомити мене з експертом-психіатром? — наважився я, підбадьорений похвалою.

— Навіщо?

— Підозрюю, що його висновок про шизофренію недостатньо аргументований.

— Але ж ви зовсім незнайомі з його аргументацією!

— От я й хочу познайомитись…

— Багато ви хочете… Я не маю права знайомити вас зі справою взагалі, а з висновком експертизи — тим більше!

— Ви самі залучили мене до слідства…

— Що з вами робити?.. Читайте вже, — слідчий подав мені справу, розкривши на сторінці, де містився висновок судового психіатра.

Я прочитав таке: “З прилучених до справи записів у щоденнику відомо, що вже на 10.03.198… р. Петро Ярославович Маджак систематично займався проблемою пошуків четвертого виміру. Розмова з А.М.Глинським привела його до думки про можливість зобразити цей вимір на картині. Ця ідея посіла домінуюче місце в його свідомості…”

— Що ви читаєте?! — перервав мене Матусевич. — Це аналіз записів у щоденнику. Читайте висновок!

Читаю далі: “Висновок. Незважаючи на те, що в експерта відсутні об’єктивні матеріали (характеристики на досліджуваного з останнього місця мешкання й роботи, а також свідчення батьків і близьких людей), є всі підстави вважати, що Маджак Петро Ярославович з березня 198… р. страждав психічним захворюванням — шизофренією, про що свідчать: поява у нього надцінних ідей — пошуків четвертого виміру; раніше не властиве йому захоплення філософською літературою; підвищена увага до стану свого організму. До всього цього у вересні 198… р. приєднались явища дереалізації і деперсоналізації, а пізніше — немотивований страх, онейроїдно-кататонічні розлади (спочатку епізодичні, а згодом регулярні).

У березні 198… р. у досліджуваного зникло критичне ставлення до хворобливих переживань, з’явились безглузді ритуальні рухи, які, на його думку, сприяли “виходу в інший світ”, а з 198…р. почуття роздвоєння свого Я, повне занурення в хворобливі переживання та систематизовані маніячні ідеї світоглядного характеру.

Як уражений хронічним психічним захворюванням, Маджак П.Я. в період часу, що відноситься до його смерті, не міг розуміти значення своїх дій і керувати ними.

В зв’язку з відсутністю в акті судовомедичної експертизи вказівок, можна вважати, що описані вище хворобливі розлади психічної діяльності не стали безпосередньою причиною його смерті”.

Висновок експерта справив на мене непевне враження: з одного боку категоричне визнання хвороби, з другого — небажання визнати хворобу причиною смерті. Підозра моя підтверджувалась — з психіатром не все було чисто! Але що я міг заперечити?..