Олег Авраменко - Реальна загроза Страница 15

— Елі, — промовив я, коли музика вмовкла і ми зупинилися. — Тільки не ображайся, будь ласка… Я хочу запитати: у тебе були хлопці?

— Було кілька, — відповіла вона. — Ще в школі, у випускному класі. Тоді я ще не визначилась остаточно зі своєю орієнтацією і вирішила перевірити, чи сподобається мені традиційний секс.

— І тобі не сподобався?

— Ну, не те, щоб було геть погано, проте ні в яке порівняння з дівчатами не йшло. Не відчувала ні того піднесення, ні тієї насолоди… а власне, майже нічого не відчувала. Тож після цих експериментів я зрозуміла, що хлопці — не моя стихія.

Кілька секунд я набирався сміливості для продовження цієї дражливої розмови.

— Але ж відтоді минуло понад п’ять років, — обережно зауважив я. — Багато могло змінитися.

— Ти про що? — Елі або не зрозуміла мій прозорий натяк, або не захотіла його розуміти.

— Про те, що ти відчуваєш… цебто, могла б відчути в традиційних стосунках. Може, тобі варто знову спробувати?

Нарешті вона збагнула і пильно подивилась мені в очі.

— І ти пропонуєш свою кандидатуру?

Я відчув, як мої щоки та вуха миттю запашіли.

— Ну… так, пропоную. Лише один раз.

Елі пригорнулась до мене й поклала голову мені на плече.

— Ти такий милий, Сашко, такий чудовий. Ти найкращий з усіх хлопців… з усіх чоловіків. Але ми живемо разом, і це ускладнює справу. Легко сказати: „лише один раз“. А насправді після такої спроби ми або розійдемося назавжди, або далі буде ще один раз, і ще один, і ще — аж поки це стане для нас звичкою.

— І чим погана така звичка?

— Ми вже не будемо друзями, а справжніх коханців з нас не вийде. Я впевнена, що за п’ять років мої уподобання не змінилися. Я люблю тебе як друга, але не зможу покохати як чоловіка. Вся моя чуттєва любов належить дівчатам.

— Моя також.

Елі підвела голову і сумно всміхнулася:

— Отож-то. У нас з тобою занадто схожі смаки.

9

Через три дні в Елі сталися великі неприємності.

Як з’ясувалося, останнім часом компанія „Геліос“ балансувала на межі банкрутства, і зрештою, задля уникнення фінансового краху, їй довелось оголосити про закриття кількох філій, зокрема на Октавії. Таким чином, Елі отримала повідомлення про своє звільнення ще до того, як почала працювати. У місцевому представництві „Геліоса“ їй видали невеличку грошову компенсацію та гарантійного листа, в якому компанія відмовлялася від будь-яких претензій, пов’язаних з оплатою її навчання в коледжі.

Тепер Елі була цілковито вільна, але з цього нітрохи не раділа. Ще минулоріч вона зі своїми високими показниками без жодних проблем улаштувалася б на роботу в якусь іншу космічну компанію, проте зараз у неї був лише один шлях — на військову службу.

— Я не хочу туди, — похмуро говорила вона, забравшись з ногами в крісло й допиваючи вже другу чарчину коньяку. — Це не для мене, я ненавиджу військову муштру. Розумна дисципліна, як у цивільному флоті або в Астроекспедиціїї, це одне, а все життя ціком підпорядковане статутові… Ні, не хочу!

Що ж до мене, то я опинився в такому ж становищі, в якому перебувала сама Елі ще тиждень тому, коли я відчайдушно шукав собі роботу, а вона нічим не могла зарадити моїй біді. Щоправда, була в мене ідея звернутися за допомогою до Гонсалеса — хіба ж не збирався він улаштувати мене в „Інтерстар“, якщо з Астроекспедицією нічого не вийде. Проте, добре подумавши, я вирішив, що це безнадійно. Гонсалес ніколи не зробить для Елі того, що ладен був зробити для сина адмірала Шнайдера. Навіть якщо я дуже попрошу його, навіть якщо заклинатиму батьковим ім’ям, він, найпевніше, пообіцяє спробувати, а за кілька днів подзвонить і скаже: мовляв, так і так, вибачай, синку, але…

— А йти каботажником іще гірше, — тим часом вела далі Елі. — Це все одно що заживо поховати себе. Я хочу літати на міжзоряному кораблі. Байдуже ким. Хай навіть не пілотом, хай… та хоча б стюардесою.

— Не кажи дурниць, — сердито промовив я. — Навіщо ти вчилася п’ять років у найкращому космічному коледжі? Щоб виляти стегнами перед командою й пасажирами?

— А що? Думаєш, не вийде? Дивитимуться мені вслід, аж роти роззявлятимуть.

Вона зіскочила з крісла й манірно пройшлася по вітальні. Фігура в неї була аж ніяк не 90-60-90, груди невеличкі й стегна завузькі, та все одно — виглядало це вельми спокусливо. Для стюардеси головне довгі ноги, струнка постава й гарненьке личко — а все це Елі мала при собі.

Вона збиралася налити собі ще коньяку, але я зупинив її.

— Все, годі! Двох чарок тобі вистачить. А то після третьої, чого доброго, вирішиш стати сантехніком.

— Ні, не сантехніком. А от молодшим помічником інженера-енергетика — так. Диплом бакалавра у мене з відзнакою.

У нашому коледжі, окрім основної спеціальності зоряного пілота й навігатора, кожен кадет міг отримати й супутню — на рівні перших трьох курсів університетської освіти. Я обрав біологію — просто тому, що вважав цю науку корисною для майбутнього дослідника Далекого Космосу. А Елі віддала перевагу більш традиційній спеціальності з термоядерної й вакуумної енергетики. Звичайно, їй було далеко до випускників університетів з їхніми дипломами магістрів, проте на молодшу інженерну посаду в реакторному відсіку вона, безумовно, годилася.

— Це не набагато краще за роботу стюардеси, — заперечив я. — Ти навчалась на льотчика, не забувай.

— Не забуваю. Я навчалась, щоб літати до інших зірок. Я хочу літати. І буду літати! Так чи інак.

Врешті-решт вона перемогла мене в боротьбі за пляшку коньяку і просто з неї відпила великий ковток. Потім пройшла в передпокій і почала одягатися.

— Ти куди? — запитав я занепокоєно.

— До нічного клубу. Хочу розважитись.

— Розважайся тут, — запропонував я, намагаючись зупинити її. — А я замкнусь у своїй кімнаті й не заважатиму. У тебе ж купа знайомих дівчат, запрошуй кого хочеш…

— А я не хочу знайомих. Хочу незнайомих.

Елі пішла, а я не міг супроводжувати її. До нічного клубу, куди вона подалася, чоловіків не пускали. Я стояв, як дурень, у передпокої, й ладен був битися головою об стінку. Від злості. І від ревнощів…

Наступного дня Елі таки спробувала знайти собі роботу за основною спеціальністю — а якщо називати речі своїми іменами, то просто вирішила очистити своє сумління. Зранку вона розіслала в усі цивільні космічні компанії електронні копії своїх документів, а щоб уникнути зволікань і непорозумінь, у заявах чітко зазначила, що шукає тільки місце пілота або навігатора — і винятково на міжзоряних кораблях. В результаті уже надвечір вона отримала звідусіль ввічливі відмови, не було жодного запрошення на співбесіду.