Анатолій Пастернак - Стріла Всесвіту Страница 2

Погодився остаточно.

Перші дні конгресу пройшли у буденній, діловій атмосфері. Щоправда, коли робив доповідь Катрич, зал був напівпорожній. Дехто вийшов, потім двоє зайшло.

Степан зібрався з думками, закінчив доповідь урочисто, навіть піднесено.

— Ми певні, — підсумував він, — що недалеко той день, коли людина забуде про похмуру низку віковічних хвороб. Століттями вважалися вони непереможними. Біокомплексні ліки — перший крок до їх подолання.

Відповівши на ряд запитань, Катрич зібрався було залишити зал, коли до нього підійшов витончений молодик і пластичним рухом тендітних рук простягнув візитну картку. На ній значилося: Йозеф-Марія Панк. Адвокатська контора “Панк та К°”.

На звороті рясніли номери телефонів.

— Діючи за дорученням мого друга Макса Крафта, — промовив молодик, — запрошую вас на гостину.

— До нього чи до вас?

— До нього.

— Несолідно якось. Ваш довіритель міг би сам запросити…

— Міг, — без тіні посмішки погодився несподіваний адвокат. — На жаль, він дуже зайнятий. Що відповісти пану магістру?

— Оскільки досі особисто незнайомий з паном Крафтом, мушу подумати.

— Двох годин вистачить?

— Цілком.

— Гаразд. О четвертій телефоную.

Порадився з товаришами. Думка була одностайна. Висловив її журналіст Микола Пшеничнов. Висвітлюючи хід конгресу, він добре знав, хто є хто.

— До Крафта слід завітати, — наполягав він. — Особа загадкова й неординарна. Років вісім тому він публікував одну за одною оригінальні праці з несподіваними висновками. Людина із статками, дуже заможна. Однак, коли не помиляюся, слава його значно перевищувала капітал і могла зрівнятися хіба що з його працелюбністю та прозорливістю. Деякі заздрісники розпускали плітки, ніби на нього працюють кілька світлих голів. Та хай що, але Крафт здобув визнання багатьох академій. Здається, його одностайно висували й на Нобелівську?

— Так. Але він відмовився, — доповнив інформацію журналіста професор Гейдадзе. — Не пристав він також й на пропозицію нашої Академії про встановлення прямих контактів.

— А далі?

— Припинив роботу. Деякий час газети мовчали, а тоді сповістили, що Крафт залишив науку, згорнув досліди, ліквідував лабораторію. Нині навіть фахівці забули про нього.

— Заради чого він це зробив? — не приховав подиву Катрич.

— Заради бізнесу та якихось окультних справ. Це якщо вірити газетам…

— Велика радість — зустрітися з новоспеченим астрологом чи спіритом! — зітнув плечима Катрич.

— Радощів, справді, мало, — мовив Гейдадзе, — та користь — безперечна. Не вірю в його відмову. Ми повинні знати, чим займається він тепер.

— Безумовно, — підтримав його журналіст. — Симптоматично: газети не випускають з поля зору жодного з багатіїв, пишуть про будь-яку дрібницю їхнього приватного життя. Тим часом про Крафта та сьогоденний стан його справ мовчать. Замовчуванням, як і музикою, завжди хтось диригує. Хто й навіщо?

— Облиш, — не здавався Степан. — Що нам дасть, коли дізнаємось, чим опікується новий “талановитий” капіталіст? Гудзики, капелюхи, нафта чи лікарські препарати — один біс.

— Різниця є, — озвався сивочолий академік Олден, який досі мовчав. — Родина Крафтів захопила електротехнічний та автомобільний ринки, має контрольні пакети акцій у десятку міжнародних консорціумів. Ніхто з того таємниці не робить. Діяльність же наймолодшого серед них оповита туманом…

— Можливо, примхи його вдачі? — висловив припущення Катрич.

— Не виключено, — засмоктав старий порожню люльку. — Але… Ось, коли палять, у люльці може бути лише одна річ — тютюн. Коли ж ні, хто скаже, що сховано в ній? Контрабандисти умудрилися героїн так переховувати.

— Не бачу зв’язку.

— Зараз побачиш. Вони вміють робити бізнес на всьому: на божевіллі й розумі, на коханні й ненависті, захопленні музикою та екзотичними папугами. Будь-яка надмірність, зрештою, комусь золотом брязкає в гаманець. Проте оригінальність в західній науці останнім часом вельми небезпечна. Саме таку й купує військово-промисловий комплекс.

— Не вийде, — усміхнувся Катрич, — на наших проблемах “яструби” й шеляга не зароблять.

— Ти так гадаєш? — звів густі брови Олден. — Антропологія також далека від зброї. Та це не завадило Гітлеру озброїти нею своїх суперменів. Найневинніший винахід не так вже й важко повернути в інший бік.

— Підтасовка! Гітлер користувався псевдонауковими посиланнями, котрі слугували йому лише ширмою для розбою. Тепер сліпих нема.

— По одній стежці справді двічі не обманеш. Проте де гарантії, що за кулісами військових та банкірів не визріває щось подібне? Тоді зрозуміло, чому мовчання дорожче від реклами.

— Де той фашизм, а де?..

— Можливо, ближче, ніж ти гадаєш, — урвав дискусію Олден. — Зараз ясно одне. Тобі треба зустрітися з Крафтом й розібратися на місці.

— А коли він не схоче відкривати секретів?

— Ну, то хоч побачиш кубло одного з справжніх володарів країни, — обізвався Пшеничнов. — Твої враження збагатять мої нариси. Мене ж на поріг не пустять. У Крафта до репортерів — алергія.

— Гаразд, умовили, — погодився Катрич.

Увечері за ним надіслали машину. Як не дивно, не службову, а таксі, котре не довезло його до місця призначення. Ось він тепер і стояв ні в сих, ні в тих. Глибина вулиці дедалі темнішала. Кроки шурхотіли по гравію. Проте шерхіт був якийсь незвичайний. Присвітивши ліхтариком, Степан побачив, що дорога встелена рожево-білими мушлями.

“Дорога — примха багатія! — подумав Катрич. — До моря — неблизький світ, а ще ж треба було відібрати “товар” по кольору. Проте гасять звуки вони непогано”.

Раптом десь вгорі спалахнуло гасло: “Увага! Власність Макса Крафта! Прохання розмовляти тихо!”

Ці слова горіли на фоні уже знайомого знаку: скрипковий ключ і в’януча квітка. Долаючи підсвідоме бажання притишити крок або й повернути назад, Катрич поминув яскравий заклик. Не встигла ще тінь вченого відокремитись від плями світла, як загорівся повий заклик: “Вітаю вашу неповторність!”

“Зворушливо до шоку!” — подумав Катрич. — Схоже, розмовлятимемо з набобом одними гаслами!”

Тим часом живопліт з одного боку порідшав. Нечутно відкрилася хвіртка. Вздовж неї спалахнули готичні літери: “Ласкаво просимо!”

Це запрошення дублювалося російською, англійською, іспанською та арабською мовами. Завершував його рівний стовпчик японських ієрогліфів.

Непомітно спрацювала якась автоматика. З’явився вхід. Перед очима постала велика веранда. Широкі двері були розчинені.