Таємниця двох океанів - Адамов Григорий Борисович Страница 24

Павлик не міг надивуватися з їх скромної краси. Вони зараз нагадували йому старовинну китайську шкатулку з слонової кістки, всю в ажурних узорах, яку давно колись подарували в Шанхаї батькові в день його народження. Павлик навіть скрикнув від несподіваного спогаду; адже саме сьогодні, двадцять шостого травня, день народження його батька! Павлик завжди з таким нетерпінням ждав цього дня ще задовго до того, як він наступить. Він обіцяв йому стільки втішного і радісного! А тепер забув…

Двадцять шосте травня… Думка про батька, пораненого, самітного, принесла з собою смуток. Але зненацька виникла нова думка. Двадцять шосте травня… Десь недавно Павлик ще з приводу якогось випадку зустрівся з цим числом… Де? Коли? Двадцять шосте травня… Двадцять шосте травня…

Раптом поряд з собою Павлик побачив, як на плесковатому листку водорості заворушилася якась сірувата пляма, випустила лапки і вусики, підняла клешні. Ще мить — і крихітний, але найсправжнісінький краб оливкового кольору, з білою цяточкою на спині, швидко побіг по листку, лавіруючи між стеблинками витончених, але зовсім малесеньких гідроїдних поліпів — кладокорин, — які розрослися лісочком на цьому листку. Маленький черв'як наполовину висунувся в цей час із закрученої черепашки саме па шляху краба. Раніше ніж він встиг шмигнути назад у свою нірку, краб схопив його клешнею, вирвав усього з черепашки, послав у рот.

Порушений Павликом і черепахою спокій відновився, і життя, яке було завмерло, знову вступило в свої права.

Павлик забув про все, захоплений незвичайним видовиськом. Білі плями то тут, то там починали раптом рухатися і виявлялися то на спині темнозеленої креветки чи оливкового краба, то на маленькій золотистооранжовій красуні-актинії.

— От хитрі! — промовив вголос здивований Павлик. — Як прикидаються!

— Хто хитрий? — несподівано розлігся голос зоолога. — Хто прикидається?

Павлик так захопився своїми спостереженнями, що забув, де він і що навколо нього. Проте він зараз же отямився і відповів:

— Тут так багато тварин живе на водоростях, і всі дуже схожі на моховаток. Я їх навіть одразу не розрізнив…

— А-а-а, це зветься мімікрія, бічо. Тварини набирають забарвлення або зовнішнього вигляду оточуючих предметів і завдяки цьому рятуються від ворога або робляться непомітними для здобичі, на яку вони полюють.

Всюди між стеблами і листками водоростей почали з'являтися дивовижні створіння, яких Павлик не помітив у перші хвилини свого перебування в цій хащі. Всі вони були невеликі — п'ятнадцять-двадцять сантиметрів у довжину — і трималися у воді вертикально, ніби стоячи, їхні голови і шиї були дуже схожі на кінські, при цьому морди витягнуті в трубку, і посередині трубки на горбику, немов бородавки, стирчали догори два довгих промені, загнутих, мов ікла. На гордо вигнутій шиї стояла дибом розкуйовджена ріденька грива. Шия трохи нижче переходила в кругленьке черевце. На спині біля кінця шиі стояв плавець, схожий на розкрите півкругле віяло без ручки. Зараз же за коротеньким черевцем починався довгий гнучкий хвіст, скручений уперед спіраллю. Бліде попелястобуре забарвлення цих дивовижних створінь вилискувало часом то тьмяносинім, то зеленуватим кольором.

«Ну, точнісінько шаховий кінь з хвостом», подумав Павлик.

Це були дійсно морські коники, смішні і разом з тим граціозні створіння. Вони у великій кількості проносились у світлозелених щілинах між водоростями, то повільно, з важним виглядом випнувши черевце, гордо задравшії свої конячі голови і витріщивши здивовані очі, то лежачі! швидко розтинали воду, працюючи хвостом, немов гвинтом. Деякі, обвивши кінцем хвоста стебла водоростей, погойдувались на них, мабуть відпочиваючи і наглядаючи здобич. При цьому їхні очі вертілися в різні боки незалежно одне від одного, як у хамелеона. Два морських коники, швидко пропливаючи назустріч один одному, несподівано зчепилися хвостами, переплелися ними. Вони робили відчайдушні зусилля, щоб розчепитися, тягли, смикалися в різні боки, з одчаєм повертаючи очима і зачепившись підборіддям за найближчі стебла.

Павлик, затамувавши подих і розкривши рот у широкій посмішці, не зводив очей з цих комічних коників, які немовби зіскочили з шахової дошки. Несподівано перед самими Павликовими очима, стоячи повиснув у воді морський коник з великим одвислим черевцем. Він пильно дивився на Павлика, вирячивши очі під смішною розкуйовдженою зачіскою з кількох волосинок, що стирчали кожна окремо. Раптом на нижній частині черевця морського коника шкіра заворушилася, і відкрилася щілина. З щілини показалася маленька гостра мордочка, і зараз же з цієї кишені, що відкрилася, вискочила фігура крихітного коника, дуже схожого на великого, і така смішна, що Павлик не зміг далі стримуватися і голосно засміявся. Слідом за першим із кишені вискочили один за одним кілька десятків цих мініатюрних створінь. Вони граціозно кружляли навколо свого плавучого дому і раптом, стрімко кинувшись до нього, в одну мить сховалися в рятувальній кишені, власникякої моментально зник з очей здивованого Павлика.

Павлик не одразу помітив, що саме так налякало цю життєрадісну родину. Потім серед плямуватих листків, які легенько ворушилися, він помітив очі, — похмурі, злісні, під понуро навислими бровами. Потім вималювались товсті, м'ясисті губи, вигнуті, опущені в кутках, з затиснутою в них тоненькою гілочкою водорості. Нарешті показалась і вся товста бізоняча голова, з кудлатими рогами і пучкуватою бородою. Здавалось, що вся риба складається із рухливих клаптиків і лахміття, які заміняли їй плавці та хвіст, а в більшості взагалі невідомо для чого були насаджені і теліпалися на голові, під головою, на щоках, за зябровими кришками. Багато білих плям — великих і малих — було розсипано по всьому тілу цієї незвичайної риби. Але саме ці дивовижні лахміття і плями робили її зовсім не помітною в хащі плямистих водоростей, що погойдувались.

«Теж мімікрія, — подумав Павлик, — пристосовується…»

Риба нерухомо повисіла кілька секунд, не зводячи похмурих очей з Павлика, потім, заспокоєна, повернулася до товстого стебла і почала тикати мордою в невеликий, з кулак, горбик, прикріплений над черешком широкого листка. Тільки уважно придивившись, Павлик помітив, що цей горбик є справжнім гніздом і що дивовижна риба прикріплює до нього принесену з собою гілочку. Гілочка вийшла з її рота, вкрита слизом, і міцно лягла на своє місце в стінці гнізда.

Мабуть, будівництво гнізда на цьому й закінчувалось. Риба піднялася над ним і почала тертися черевцем об краї його стінок. З черевця показалася нитка ікринок, які рядами укладалися всередину гнізда.

— Бічо! — знову несподівано і різко пролунав голос зоолога. — Починай пеленгувати! Напрям — зюйд-зюйд-ост, глибина — від вісімдесяти п'яти до вісімдесяти метрів, частота — двадцять тисяч кілоциклів, енергія — вісімдесят ват.

Павлик швидко отямився і чітко, по-морському, відповів:

– Єсть, Арсене Давидовичу! Напрям — зюйд-зюйд-ост, глибина — від вісімдесяти п'яти до вісімдесяти метрів, частота — двадцять тисяч кілоциклів, енергія — вісімдесят ват.

Він поспішно зняв з пояса плесковатий ультразвуковий пістолет, визначив по компасу на лівій руці напрям, а по глибиноміру висоту. Потім, піднявши пістолет і натискуючи кнопку на ньому, почав описувати ним перед собою дуги, повільно, майже непомітно для ока опускаючи дуло все нижче і нижче,

Павлик ріс далеко від батьківщини, далеко від її радісного життя, захоплюючої боротьби з грізними силами природи і пережитками минулих рабських років, далеко від її перемог і досягнень. Шість років, таких важливих для формування людини, він провів у капіталістичній Америці, в атмосфері ворогування людини з людиною — робітників з капіталістами, бідних з багатими, людей фізичної праці з інтелігенцією. Павлик жив самітно, без матері, яка померла в перший рік після їхнього переїзду в тихий патріархальний Квебек, без братів і сестер, без друзів і товаришів. Його єдиним другом була лише ровесниця — дівчинка Лена, дочка головного бухгалтера консульства. Вона була слабенька дівчинка, часто хворіла і в школу не ходила, а навчалася дома. Може, коли б діти відвідували одну школу, Павликові довелося б захищати слабу, боязливу Лену і він виявив і виховав би в собі мужність, але цього не сталося. З радянських дітей відвідував школу лише Павлик. Зазнаючи гоніння від дітей, які наслухалися від багатих батьків про «жахливих більшовиків», Павлик почав у школі з поступливості, яка згодом переросла в обережність, потім в постійну полохливість і, зрештою, в щось схоже на боягузтво. Коли б Павлик таким повернувся в Радянський Союз, він, мабуть, довго був би схожий на емігранта-іноземця серед радянських дітей.