Василий Бережной - Людина-маятник (на украинском языке) Страница 3

Легкими дотиками пальцiв Альбiна швидко позбирала датчики, що були прикрiпленi до тiла лейкопластирем.

Доктор Лавро поволi пiдвiвся, намацав ногами капцi, несамохiть струснув головою, надiв окуляри i, обережно ступаючи, пройшовся по палатi.

- Ну, що ж, координацiя рухiв не втрачена, я все пам'ятаю, голова хоч i не свiжа, та почуваюсь майже нормально, залишається виждати, як запрацюють пересадженi гени. Спасибi, Альбiно. Хоч наш академiк i побоювався, експеримент "Здоров'я для Флорiки" почався нiбито вдало. А як там вона сама?

- Чого це ви, докторе, все "майже" та "нiбито"? Ось погляньте на свою... пiдопiчну - одразу переконаєтесь...

- Гра вiдбулася, але...

- Нiяких "але"! - посварилась пальчиком Альбiна.

Лавро ще вiдчував себе її пацiєнтом i говорив тихим, нерiшучим голосом.

- Але... Finis coronat opus*.

______________ * Кiнець - дiлу вiнець (лат.).

Флорiка спала здоровим сном, - докторовi Лавру досить було одного погляду на осцилограф, щоб перекопатися в цьому. Зелена лiнiя альфа-ритму* пульсувала з побiльшеною амплiтудою, пiби виводила якусь плавну мелодiю. Здавалося, Флорiка ввi снi дослухається до тiєї мелодiї, i то з великою приємнiстю. Так, сон у неї здоровий. Уповiльнене дихання, ледь розтуленi порожевiлi губи, зволожена слиною бiлизна зубiв, i на щоках уже проступає легенький рум'янок. Доктор Лавро з якоюсь невиразною заздрiстю дивився на лагiдне, спокiйне обличчя дiвчини - разюча змiна! Де й дiвся сiрий, землистий колiр, що так непокоїв його ще вчора.

______________ * Ритм спокою.

- Чудова реакцiя, - пошепки сказав Лавро.

Флорiка раптом зворухнулась i розплющила очi. Не клiпала вiями, а зосереджено дивилась на Лавра, нiби пiзнаючи.

- Як почуваєшся, Флорiко? - збентежився вiн.

- Нiчого... Добре... А ви? - В її голосi почулася тривога. - Ви наче постарiли рокiв на десять!

Лавро пiшов до своєї палати, сiв бiля столика, пiдсунув до себе невелике овальне дзеркало на пластмасовiй пiдставцi. Так, обличчя посiрiло й осунулось, на лобi пролягли двi зморшки. Справдi, нiби постарiв. I втома... Руки й ноги обважнiли... Треба було таки обiйтися без наркозу, але ж Альбiна...

- Трохи є, - сказав, повернувшись у палату до Флорiки. Дiвчина вже сидiла на лiжку в бiлому накрохмаленому халатi, Альбiна заповнювала "iсторiю хвороби". - Але це, я гадаю, пiсляоперацiйне... Просто i ясно.

Флорiка зiтхнула:

- Якби ж то...

Альбiна тiльки поглянула скоса i продовжувала писати.

- В кожному разi, я ще не почуваюсь дiдом, - спробував посмiхнутись Лавро, але замiсть посмiшки на обличчi з'явилась болiсна гримаса.

Так, вiн ще не став дiдом, але в глибинi єства вiдчув: реле старiння ввiмкнулося, процес наростатиме. I якщо тисячi процесiв у нашому тiлi проходять незалежно вiд нашої свiдомостi, то цей, без сумнiву, викликаний ним самим. Вирiшив, бач, погратися з Природою. Ну, що ж... Страху нема, тiльки цiкавiсть: що буде далi?

- От що, Флорiко, - сказав спокiйним голосом, ще й лагiдно подивився на неї, - крiм наукового щоденника, який веде Альбiна, ми мусимо завести i свої - треба записувати суб'єктивнi спостереження: вiдчуття, думки, настрiй.

- А навiщо?

- Потiм, опрацьовуючи увесь зiбраний матерiал, ми зможемо краще, всебiчно проаналiзувати експеримент. Просто i ясно.

"Оце витримка, - заздрiсне почуття кольнуло Альбiну, - говорить, як про стороннiх. Але реакцiя несподiвана: вiн марнiє, а вона повниться силою. Наскiльки вiн старший? Та нi, це не має значення". Уголос промовила:

- Особистi щоденники - це прекрасно, доктор Лавро. I треба якомога детальнiше фiксувати найменшi порухи, все знадобиться.

"Фiксувати" в основному випало на долю Лавра. Самопочуття Флорiки полiпшувалось з кожним днем, i вона коротко нотувала: "Настрiй хороший, апетит є, аналiзи кращають". Натомiсть доктор Лавро списував цiлi сторiнки, помiчаючи, як пiдупадає, розладнується його здоров'я. Симптоми швидкого старiння не забарилися. Почали тремтiти руки, вiн впустив термометра; iншого разу не змiг налити реактив у мензурку; стало важко читати, лiтери попливли перед очима - довелось мiняти окуляри; з'явилися сонливiсть, задишка, загальна втома. Десь через два мiсяцi вiн почувався як восьмидесятилiтнiй. Геть посивiв i почав горбитись. Лягав охоче, вставав з великим трудом. Аж тепер зрозумiв, чого постогнує його старенька мати: все тiло нило, наче побите.

"Генна аномалiя, - кволо посмiхався Лавро на прийомi у терапевта. - Але смак до життя ще є, жити цiкаво".

Рiзке ослаблення органiзму доктор Лавро зносив майже спокiйно, та коли його почали не впiзнавати знайомi, а в тролейбусi навiть лiтнi люди давали йому мiсце, - стривожився не на жарт. Щось тут не так. Операцiя, безперечно, проведена фiлiгранно... Невже якийсь гандж у штамi? Виключено. Тодi що ж?!

Увечерi покликав Флорiку - дiвчина зайшла до палати ставна, здорова, кров з молоком.

- Що, вам погiршало? - заклiпала повiками Флорiка.

- Може, й погiршало. - Доктор Лавро скрушно зiтхнув. - Я, мабуть, приляжу. А ти посидь коло мене. Враження таке, нiби зсуваюсь по схилу гори i нi за що зачепитися...

"О боже, як вiн подався! - подумала дiвчина. - Бiдний доктор Лавро... Де блиск його очей? Де мiцна статура?"

- Кажете, нема за що зачепитися? - обiзвалась якомога бадьорiше. - Але ж треба, треба щось робити!

Флорiка знову заклiпала вiями, на очах блиснули сльози.

- Ну, не слiд так побиватися. Експеримент, скажемо так, наполовину вдався: ти позбулася лейкемiї...

- Невже ви змирились iз своїм становищем? - стрiпнула головою Флорiка. - Докторе, я вас не впiзнаю!

Голос її зiрвався на фальцет, це був крик самої душi - подив, обурення, заклик, i Лавро стрепенувся, немовби прокинувся з тяжкого задушливого сну. Сiв на лiжку, ноги намацали капцi. Вловивши змiну в його психiчному станi, Флорiка продовжила штурм:

- Чим ви займаєтесь, докторе? Самi спостереження. Пасивнiсть, цiлковита пасивнiсть. Схаменiться, поки ще не пiзно. Чуєте? Саме зараз необхiдна ваша знаменита мозкова атака, збурення думки.

Доктор Лавро пiдвiвся, мовчки заходив по палатi, потираючи пiдборiддя. Бурмотiв, нiби й не помiчаючи Флорiки:

- Так, так. Справдi... гм... Наче хтось стороннiй.

Нарештi пiдiйшов до Флорiки, поклав їй на плече свою старечу руку з набухлими венами, бадьорячись, сказав:

- Маєш рацiю, треба дiяти. Гра ще не програна, ми ще пiдкинемо дещо матiнцi-Природi. Просто i ясно.

Флорiка усмiхнулась, як дитина, тiшачись, що вдалося "ввiмкнути" доктора.

"Гра в однi ворота. - Лавро намагався опанувати сум'яття в головi. - Та це поки що... Рахунок треба розмочити. Не може ж так бути". I раптом, як блискавка серед мороку: гамма-iнтерферон!* Вони ж недавно синтезували цей чудо-бiлок, отут, в оцiй лабораторiї. Це ж допомiжна армiя для iмунної системи, гроза вiрусiв!

______________ * Бiлок, здатний придушувати вiруси iнфекцiйних захворювань.