Василий Бережной - Homo Novus (на украинском языке) Страница 4

Бiля могил там i сям поралися люди - прибирали бур'ян, пожухле листя, посипали жовтим пiском. Деякi сидiли на лавочках, вiдпочиваючи, однак у кожному силуетi Фiл бачив щось скорботне, смутне. Проходив мимо, стараючись нi кроками, анi навiть поглядом не потурбувати їх. Нараз вiн став як укопаний: бiля могили Аркадiї бовванiла якась постать. Мати!

Обернувся до Аркадiї, кивнув. Та усмiхнулась:

- Бачу.

Мати поглянула на них якось винувато, знiтилася, нiби її застали на негожому вчинку.

- А ми оце були у вас, - нiяково заговорив Фiл, - набрали яблук, а тодi Аркадiя й каже: давай заїдемо на кладовище...

Досить було цiєї хвилини, поки вiн говорив, щоб мати опанувала себе. Обличчя їй полагiднiло, погляд став не такий сумний.

- А що ти тут робиш? - рiзко спитала Аркадiя. - Ми в гостi, а вона... Все оплакуєш ту?

Мати стенула плечима, губи їй зiбралися оборочкою, мабуть, хотiла щось сказати, але промовчала.

- Хiба та була краща? - дошкуляла Аркадiя. - Вона тобi подобалась бiльше? - Обличчя Аркадiї розчервонiлося, голова похитувалася з боку на бiк.

- Перестань, - втрутився Фiл. - Негарно так прискiпуватись... - Хотiв сказати: "до рiдної матерi", але не сказав, подумавши, що спорiдненiсть тут вiддалена, цiєї Аркадiї мати не народжувала, не спiвала їй котка, не розказувала казок...

- Я ж не знала, - виправдовувалась мати, - була б не йшла з дому. Ви так рiдко навiдуєтесь...

Фiл слухав її стриманий голос, короткi реплiки Аркадiї i думав, що все-таки матерi важко погодитись з тим, що сталося, свiдомiсть її ще "не переварила" цього факту. Вони розмовляли нiби рiзними мовами, i Фiл полегшено зiтхнув, коли мати нарештi пiшла.

Сiли на лавочку врiзнобiч.

- Чого ж не читаєш менi моралi? - не без єхидства обiзвалась Аркадiя.

- Облиш, ти не в гуморi.

- Та який тут уже гумор... - в її голосi почулися примирливi нотки.

- Скажи, а ти пам'ятаєш саму смерть? - раптом спитав Фiл.

Аркадiя пересмикнула плечима.

- Як це сталося - не пригадую. Обпекло болем, потемнiло в очах, голова наповнилася дзвоном, шумом, наче я потрапила у якийсь водоспад, а от що було далi... Коли знову вiдчула свiтло i розплющила очi, побачила: я не в снiгу, а в теплi твоєї лабораторiї.

- Мабуть, ти й не могла запам'ятати, бо та клiтина, яку я взяв для вирощування, була жива, смерть не встигла до неї...

- А де ти взяв клiтину?

- Зрiзав iз вказiвного пальця. Кiлька мiлiметрiв, не бiльше... Так, смерть - катастрофiчний, але не миттєвий процес. Мiльярди клiтин бiоструктури не можуть одночасно...

- Та що це ти зарядив про смерть? - перебила Аркадiя. - Краще пригадай, що казали старожитнi про життя...

- Vivere memento - пам'ятай про життя!

- Саме так, оце я й хотiла тобi нагадати, - Аркадiя показала бiлi разки зубiв. - Золотi слова! Треба взяти вiд життя якомога бiльше. Пам'ятаєш, як той жартував на лижнiй базi? "На те людина й живе на свiтi, аби добре їсти!" I брав склянку кефiру. Ну, а ми будемо жити з шампанським, правда? - Не дiставши ствердження, вона завершила: - Ти на це заслуговуєш!

Фiловi занило в грудях, стало тоскно до щему - чи не вперше за час трiумфу. Може, це була реакцiя на слова Аркадiї, а може, до цього спричинився посмугований тiнями краєвид з обелiсками й хрестами, що здiймалися помiж дерев, охоплених полум'ям осенi, його пройняло почуття самотностi, хоч Аркадiя щебетала всю дорогу. I як то вони переберуться у велику квартиру, кiмнат на шiсть, а то й вiсiм - є такi у старих, дореволюцiйних будинках, i машину помiняють на бiльшу, комфортабельнiшу, i стереоскопiчний телевiзор придбають, i срiбний посуд! Кожну реплiку закiнчувала риторичними запитаннями:

- Хiба ти не заробив? Хiба не заслужив?

Стискаючи кермо, Фiл бубонiв щось нерозбiрливе, i вона вигукувала:

- Заробив! Заслужив!

Дома, читаючи в кабiнетi "Фiзiологiчний вiсник", раптом збагнув, чому в нього поганий настрiй: ота, перша Аркадiя була iнакша!

5

Непомiтно пiдкралася зима. Фiл, як казала Аркадiя, цiлими днями "пропадав" у своєму Iнститутi. Особливо полюбляв працювати за довгим столом лабораторного музею. Високi вiкна старого будинку навiть восени давали багато свiтла, вся простора кiмната, заставлена скляними стелажами, потопала в сонячному сяйвi. Тут i око ставало зiркiшим, i думалося легше. Годинами мiг сидiти, згорбившись, бiля окуляра стереоскопiчного мiкроскопа, i тодi для нього не iснував цiлий свiт. А цiєї зими часто просиджував у лабораторiї i вихiднi.

Аркадiя, хоча й була зарахована асистенткою, навiдувалась до лабораторiї не часто. Перемовлялася з ним через вiдеофон, та й то лише тодi, коли хотiла витягти його "на люди".

- Завдяки менi, ти вже доктор, - дорiкала рiзким голосом, - якого тобi дiдька стирчати там цiлими днями?

- Тут мiй науковий хлiб, - поблажливо усмiхався Фiл. - Та ще ж мушу працювати i за тебе - зарплату ж отримуєш?

- Овва! На мене повиннi видiляти й так - за те, що я така є, живу вдруге. А ти, Homo cabinetus, не розумiєш цього. - Аркадiя крутила головою, розмахувала руками, хоч цi жести i не вмiщалися на маленькому екранi.

Iнколи Фiл навiть вимикав вiдеофон, щоб попрацювати в тишi та спокої. Свiй сенсацiйний успiх значною мiрою пояснював щасливим збiгом обставин та iнтуїцiєю, i тепер добре усвiдомлював, що тiльки невтомний науковий пошук допоможе розкрити процес регенерацiї людського органiзму до найменших деталей. Жива клiтина як елемент бiоструктури - ось та магiчна фабрика, яка продукує життя. До неї можна заглянути, але тiєї ж митi вона зупиняється... Гине, а своїх таємниць не розкрива!

Часом Фiловi муляло пiдсвiдоме вiдчуття якоїсь прогалини в стосунках з Аркадiєю, та вiн не надавав цьому значення. Його бiльше цiкавили компоненти живої плазми, анiж забаганки неофiцiйної дружини, дуже далекi вiд наукової сфери. їй аби блискiтки на пальцi та у вуха - i вже вона вдоволена. У Москвi пiсля симпозiуму не вдалося затягнути її в жоден музей. Тiльки магазини! I найсильнiше враження на неї справляли ювелiрнi вироби. Очi їй блищали вiд захоплення, але тому блисковi бракувало живого тепла, погляд був жадiбний, крижаний, i це дуже тодi занепокоїло Фiла. Та, повернувшись додому, вiн знову поринув у дослiдження.

Пiсля численних, проте безуспiшних спроб вирвати його з чiпких обiймiв своєї суперницi Лабораторiї, Аркадiя махнула на нього рукою i оберталася в своєму окремiшньому свiтi. Лише зрiдка влаштовувала сцени з приводу своєї "неофiцiйностi", i тодi Фiл нехотя вiдривався вiд роботи, вмикав вiдеофон i провадив довгi i нуднi перемови з "вiдповiдними iнстанцiями", але розв'язати юридичний казус померлої, а тепер "фактично живої" Аркадiї тi iнстанцiї досi не спромоглися.

- Та не варто хвилюватися iз-за цього, - заспокоював її. - Нас єднає щось бiльше, значнiше, анiж формальнiсть...

- Транзисторний вiдеофон - ось що нас єднає! - Аркадiя iронiзувала з того, що постiйний зв'язок мiж ними здiйснювався за допомогою портативних апаратiв, якi вони завжди носили при собi.