Василий Бережной - Археоскрипт (на украинском языке) Страница 5

- Але ж я не можу...

- Нi, нi, ви нiчого не будете випитувати, Анiто. Може, вiн обмовиться сам, розумiєте? Треба тiльки, щоб ви частiше бували в нього, а така можливiсть буде вам надана.

- Я не знаю доктор Фраг, чи я здатна...

- Ви що, не розумiєте яке це має значення для нашої безпеки? - В голосi Фрага з'явилися холоднi нотки.- Чи, може, ви хочете, щоб ми й вас притягли до вiдповiдальностi за посiбництво вороговi нашої держави? Докази ви щойно бачили.

Анiтi хотiлося пiдвестися i кинути цьому слимаковi: "Це нечесно, ви не маєте права!" Але сидiла i мовчала. Спрацював iнстинкт самозбереження. На душi було гидко, так наче її обляпали грязюкою, але вдiяти нiчого не змогла. Перед очима промелькнув образ втомленої мами i меншого братика, що оце почав учитися в коледжi. Батько, тяжко поранений на вiйнi, пiсля перемоги прожив недовго... Без її заробiтку не можна, нiяк не можна...

Фраг зрозумiв її мовчанку iнакше: набиває цiну.

- Пiсля закiнчення справи одержите винагороду.

Аж тепер вона схопилася, затрясла руками:

- Тiльки не це! Тiльки не це! Нiякої вашої винагороди менi не потрiбно, чуєте? Не потрiбно! Провiдувати його, як хворого, я буду, а бiльше нiчого.

- Цього й досить. I не треба так хвилюватися, дiвчинко.

- I ще я вам хочу сказати: не вiрю я, що вiн диверсант!

- Чому? Якi докази?

- Чому? Та... просто вiдчуваю. Iнтуїцiя.

- Значить, по-вашому, то не маячня - про Вегу?..

- По-моєму, нi.

Фраг побарабанив кiстлявими пальцями по столу.

- Стережiться, бо вiн починає на вас впливати. А психоз заразливий... Вега... Еге, коли б це справдi! Тим бiльше мусили б його розкрити! Якби то... на десять тисяч рокiв уперед... Ви розумiєте, що це значило б для могутностi нашої держави?!

Здається, аж очi в нього закрутилися в орбiтах.

- Я все розумiю, - впалим голосом вимовила Анiта i додала: - На жаль, усе.

- Ну, от i добре, - сказав Фраг, удаючи, що не розумiє її жалiв. - Я так i сподiвався, що ми станемо друзями. На останку хочу застерегти вас, Анiто: не здумайте... мiняти лiнiю. Кожен ваш крок фiксуватиметься.

Анiта вискочила з кiмнати, неначе миша з пастки.

6

Фраг раз по раз прикривав долонею рота i пирхав. Це означало, що вiн смiється, що йому страшенно весело. Ще б пак! Туо викинув такого коника, що луснути можна. Подякував головному лiкаревi за турботи про його здоров'я, попрощався i... рушив просто до виходу. Бiля ворiт його зупиняє сержант:

- Пробачте, а куди це ви розiгналися?

- Я - мандрiвник...

- Спочатку помандруйте до кiмнати номер тринадцять, там доктор Фраг...

- А до чого тут цей... доктор Фраг? - щиро чи, може, удавано здивувався Туо. - Лiкування закiнчилось, головний лiкар виписав мене... Дайте менi вийти, це моє природне право.

- I полiт над воєнною базою - теж природне право? Вас може звiльнити тiльки вiйськовий суд! - Сержант заступив дорогу, його рука в широкiй кишенi стискувала рукоятку пiстолета: "Кинеться на мене чи нi? - тривожно стукала думка. - Вiд робота можна всього сподiватися".

Але Туо не кинувся на сержанта. Спокiйно повернув i пiшов до корпусу. Тепер ось вiн стоїть перед Фрагом i вдає з себе святу невиннiсть. "Мандрiвник... Природне право..." Ну й комiк!

Фраг перестав пирхати, вiдiслав сержанта. Обличчя його набрало суворого вигляду.

- Ви самi зволiкаєте слiдство.

Туо здивовано спитав:

- Яке слiдство? Що все це означає?

- Не прикидайтесь простачком. Ви i вашi хазяї зазнали фiаско, операцiя провалилась. То чи не краще припинити цю дитячу гру i покласти карти на стiл?

- Нiяких карт у мене не було, - розвiв руками Туо.

I жест, i голос були такими щиро наївними, такими природними, що Фраг з досадою подумав: "Добру ж ти школу пройшов! Певне, залучають справжнiх акторiв!" Уголос промовив:

- Давайте по порядку. Звiдки ви летiли до забороненої зони?

- Не знаю, про яку зону iдеться. Мiй апарат було розраховано так, щоб увiйти в нижчi шари атмосфери над Пiвнiчною Африкою, як ви тепер називаєте цей континент. Це була експериментальна модель, i коли б я знав точнi просторовi координати Центруму, я б ним i не користався. Побачивши безкраю пустелю, я подумав, що вiдхилився вiд курсу - адже тут мусiли б цвiсти сади!..

- У Сахарi - сади?

- Так, сади, виноградники. Натомiсть бачу - пустеля.

- А ракетнi сади вас не цiкавили? Анiскiлечки?

- У мене культурна мiсiя.

- Так, значить, ваш апарат збився з курсу...

- На жаль.

- Якiй державi належить цей лiтак?

- Нiякiй земнiй державi. Я прибув iз сузiр'я Лiри...

- Та годi морочити голову! - не стримався Фраг i стукнув кулаком по столу. - Набридло! Будемо вiдповiдати чи нi?

На Туо цей спалах гнiву не справив аж нiякого враження.

- Я бачу, що розмови в нас не вийде, - сказав вiн спокiйно. - Ви не вiрите жодному моєму слову. Через свою... крайню вiдсталiсть, граничну обмеженiсть. I я хотiв би...

Фрагове обличчя налилося кров'ю: усе ж фiксується! I вiн поспiшив перебити:

- Прошу по сутi!

Туо з тiєю ж витримкою, так само повiльно добираючи слова, продовжував:

- Я хотiв би поговорити з президентом вашої країни.

- З президентом i не менше? - долаючи дражливiсть, Фраг намагався наситити свої слова iронiєю. - А з прем'єр-мiнiстром не зводите порозмовляти?

- Чому ж, з прем'єр-мiнiстром також.

- О, яка великодушнiсть! Ну, що ж, доведеться полiкувати вас вiд космiчної маячнi!

- Я цiлком здоровий як з погляду терапiї, так i психiатрiї, - рiвним голосом промовив Туо. - Застерiгаю вас: за насильство над космiчним мандрiвником ви будете вiдповiдати перед...

Не встиг договорити: з бiчних дверей вискочило кiлька дужих санiтарiв психiатричної лiкарнi, вхопили за руки, повалили - не спромiгся, бiдолашний, i скрикнути, як одержав укол. Тiло його зiв'яло, щось хотiв сказати, та язик уже не слухався, свiдомiсть швидко тьмарилась, але вiн все-таки встиг коротким поглядом обпекти Фрага. Розпластаний на килимi, вiн наче вистрiлив тим поглядом! I це не була ненависть чи лють. Якби це - Фраг би й оком не клiпнув, до ворожостi вiн звик. У тому поглядi була якась неземна туга, щось таке, що обдало Фрага крижаним холодом.

Туо вже завезли на далеку околицю мiста, за жовтi мури, вже, певно, запакували в спецiально обладнанiй кiмнатi, а Фраговi все було якось не по собi, все ще ввижалися тi очi i той погляд... Гасав машиною по мiсту, як зацькований звiр, зрештою опинився бiля шинквасу в якомусь барi, об його зуби цокнуло шкло зеленуватого келиха, i горло обпалило вогнем.

7

Анiта вмостилася в плетене крiсло на своєму балкончику i, нi про що не думаючи, дивилася на море. Воно починалося внизу i сизою стiною пiдводилось до обрiю. Там, ген-ген вдалинi, в бiластому серпанку чорнiв корабель. Коли вiдвести погляд, а потiм знову глянути - здається, нiби той корабель пливе на небо... А ось до берега нечутно, легко, наче зовсiм невагомо, лине величезний бiлий лайнер - настала осiнь, а туристи є. Ще тепло, сонце ласкаве, i хоч гори встигло припорошити снiгом i повiтря посвiжiло, мiсто ходить у костюмах, зрiдка хiба трапиться плащ або легке демi.