Олексій Щуров - Небіжка для ляльки Страница 17

Секція А.

Розділ А-1

Підрозділ А-1-1.1.

Пропонується тестове завдання з метою перевірити ступінь концентрації вашої уваги з метою вирішення поставленої задачі у межах загальної професійної компетенції. Потрібно обвести олівцем літеру одного з варіанту відповідей, які пропонуються, що відповісти на запитання. Ви можете обрати тільки один варіант відповіді.

34. Для під’єднання реберних кісток до хребта використовується скоба № _______.

А. 4764387/7347u B. 3673g/37387—38a C. 458934984389-fuy484\4hf7u843 D. 743\vf84j48

35. Для створення викройки лівого рукава для жіночого костюму 2 ст. н.е. використовують ножиці _________ форми.

А. овальної В. кривої С. зигзагоподібної D. прямої

36. Гнучка гума для створення системи кровотоку знаходиться у шухляді №_________.

А. 464-e B. 4748-r C. 34637-l D. 0283-j

Нічого з цієї маячні Ґейдвіг не розуміла. У нотатнику про номери нічого не було, тому вона обводила літери відповідей навмання, навіть не сподіваючись на вірну здогадку. На кожне запитання відводилася одна хвилина, а час було регламентовано шістьма годинами, а Ікол зайнявся грою на леп-топі, який захватив з собою і водночас слідкував за часом. Як йому вдавалося ще й за нею спостерігати, Ґейдвіг не знала. Просто відчувала це.

Нарешті шість пустих годин скінчилися, Ікол сам закрив теку, поклав леп-топа до сумки і скомандував:

– Зараз йди нагору, одягайся, ми вирушаємо.

Ґейдвіг не мала сил щось заперечувати. Вона покірно виконала його вимоги та через двадцять хвилин спустилася до стійки, де Ікол чекав на неї. Хотілося з’їсти коняку, випити пива – і нічого неможна з цим подіяти. Голод вимагав своє, проте Іколу було байдуже до цього.

– Готова? Це добре. Зараз ми їдемо на канал. Твою втомленість там швидко приберуть.

– Який канал? – Ґейдвіг нічого не розуміла.

– Починаємо твою розкрутку. Сьогодні тільки перший етап, радій, що буде неважко для тебе. Будеш дивитися на мене і вчитися. Гайда до авта.

Він схопив її за руку і потягнув на вулицю. Нема сенсу опиратися, але ноги Ґейдвіг немов зробилися ватними і не могли зробити ні кроку. Ікол сам зачинив дім і вмостив Ґейдвіг на сидіння. У салоні вже були на гачках знайомі сірі чохли. Ікол кинув сумку і теку рядом з собою.

– Тести завезу після того, як опинишся вдома, зараза за планом – інтерв’ю.

– Жодного! – вигукнула Ґейдвіг. – У моєму стані я не можу. Мені страшно, я відчуваю, як навколо щось відбувається…

– Відбувається тільки добре. Це твої страхи – не більш.

– Я вистрибну!!!!

Ікол знову посміхнувся тією чарівною посмішкою спокусника. Вистрибувати було вже пізно, бо авто мчало вулицями міста. Ґейдвіг не бачила шляху, бо зімкнула очі від втоми і впала у стан, близький до запаморочення. У мозку лунало тільки kuolema, kuolema, kuolema… І нічого, тільки це слово. Їй було жарко від теплого одягу, в автівці топили, наче то був тропічний ліс або оранжерея. Нічого більш не було, крім темряви.

Запах нашатирю поступово вивив Ґейдвіг з пустки і вона розкрила очі. Автівка вже зупинилася, двері було відчинено, і Ікол вже тримав пасажирку за руку, щоб допомогти їй вийти. Голова Ґейдвіг паморочилася, хоча не так сильно. Хитаючись, вона зробила перший крок. Підтримуючи її, Ікол повів її у приміщення телецентру – велелюдного, гамірного місця, від якого одразу голова розболілася. Ґейдвіг зблідла та сіла на перше сидіння, яке побачила. Ще трохи і вона зовсім зімліє, і навіть друга спроба підбадьорити її нашатирем не допоможе. Ікол тим часом дістав комунікатор і вже кудись телефонував, навіть не звертаючи на неї уваги. Він посміхався та з кимсь розмовляв, навіть шуткував у такій ситуації. До його слів Ґейдвіг не дослуховувалась. Їй заважали навколишній гамір і наростаючий головний біль, який змушував її знову чути те слово, яке чомусь закарбовувалось у мозку широкими товстенними літерами

…k…u…o…l…e…m… a…

UOLEMA – гострим ле

OLEMA – зом но

LEMA – жа би

EMA – ло її

MA – суть

A

Голка під шкірою. Металева. Щось перетікає до її тіла. Неважливо що. Відчуття повертаються, kuolema зникає. У голові яснішає. Зараз вона, напевно, у грим-вбиральній. Бо перед очима на стіні дзеркало. Вона лежала на тахті, чомусь бігали навколо неї, нічого не хотілося. Хоча стояв день, кімнату було освітлено м’яким світлом ртутних ламп. Залишалася вона зараз тільки у сукні, верхній одяг було знято та повішено до шафи.

– А ви вже опритомніли? Препарат мав подіяти не дуже скоро, але це добре. Зараз – до дзеркала і починаємо, – заверещала гримерка. – Роздягайтеся, зараз треба приймати ванни.

Гримувальниця відчинила двері поруч з вікном – і за ними можна було побачити звичайну джакузі, вінця якої було обставлено склянками з оліями, маслами, скрабами, гелями… Ґейдвіг трошки покисла у контрастній ванні з морською сіллю та хвоєю, а потім гримувалниця наказала їй лягти на кушетку. На спину полилася холодна олія, яку втирали у тіло рухи досвідченої масажистки. Масаж заспокоював, навіював дрімоту. Потім була перерва на декілька хвилин, щоб олія всмокталася у шкіру. Поверхню було підготовлено. Легкі, чуттєві дотики, що лоскочуть… холодний дотик фарби, що лягає на шкіру візерунками… ароматні палички, що наповнюють гримерку димом, від якого у голові постають картини – дивні та мінливі, немов породжені легкістю буття, яка стає панівною у відчуттях та змісті, перетікає з ілюзії у реальність та охоплює твій розум, немов наслідки ковтка абсенту… Довіра, довіра і ще раз довіра до дотиків пензля, що малюють на тілі примхливі та екзотичні рослинні мережива, що сплітаються у неповторні спіралі… рослини з зірок, зірок життя…

Потім перерва на півгодини. Тепло кімнати було змінено на прохолоду моря, яка освіжала і шкіру, і почуття, і загальний стан. Десять хвилин – і Ґейдвіг було запропоновано зайняти табурет з м’яким сидінням, після чого роботу над нею було поновлено. Далі почався вибір суконь, з яких зупинилися на стилізовану під шістнадцяте століття – чорну з червоним, що мала нагадувати іспанський стиль, але, на відміну від свого історичного прототипу виріз на спині був таким, щоб не закривати малюнків на тілі Ґейдвіг. Коли з вибором закінчили, голову Ґейдвіг увінчала руда перука, яку мала би носити Єлизавета Англійська після нападу віспи, і тільки потім дівчину одягли у сукню, яка суттєво обтяжила її та не давала можливостей вільно дихати завдяки туго перетягнутій талії. Після того, як ноги виявилися взутими у дещо споріднене зі сталевими сандалями, до сукні причепили довгий шлейф.

Підтримуючи спідницю, Ґейдвіг йшла малими шагами по коридорам телецентру, ледве встигаючи за гримувальницей, яка швидко пересувалася на величезних та тонких шпильках. Нарешті студія №666. Приміщення було темним, тільки силуети апаратури можна було розгледіти, а були вони темніше від загального присмерку. Гримерка провела Ґейдвіг у кінець студії, допомогла піднятися по сходах та провела її у протилежний кінець язика і наказала їй чекати за завісою. Більше жодних інструкцій не було. Ґейдвіг нічого не чула, вона немов знаходилася у вакуумі після того, як її залишили одну у темряві.

Завіса впала так раптово, що оголила яскраве світло і Ґейдвіг засліпила на мить та прикрила очі рукою.

– Зустрічайте гостю студії. Таємнича та загадкова Мрцана! – вигукнув жіночій голос.

Ґейдвіг нічого не розуміла. Яка Мрцана? Але окрім неї на язиці нікого не було, тому, вона підняла спідницю та незугарно, плутаючись у шлейфі, згорбившись, немов під гнітом якогось тягаря, пішла підмостками. Очі поступово звикали до світла, але не настільки, щоб вчасно побачити сходи. Ґейдвіг не втрималася на ногах – і покотилася униз під загальні оплески. Вона встала, озирнулася по сторонам і побачила таку картину. Студія була невеликим приміщенням, яскраво освітленим, з проводами знімальної апаратури на підлозі. Перед нею розташовувалися трибуни з глядачами, які не припиняли оплески, бо напис «Аплодувати» на суфлері ще не було вимкнено. Ліворуч від неї височило широке крісло, а праворуч за низьким столиком у кріслі поменше розвалилася тітка-богомол – така ж суха та кістлява, як це створіння у хітиновій оболонці. Доповнювало імідж ведучої відсутність волосся на голові, кричущій макіяж та громадині окуляри, що нагадували комашині очі. Вузький зелений костюм отруйного кольору та довгі мослясті ноги закуті у вузькі туфлі з довгими гострими носами та на височенних каблуках. Тітка-богомол відкашлялася та прокуреним голосом пробасила:

– Шановна Мрцано, займіть ваше місце і я ознайомлю вас з правилами гри.

Ґейдвіг шукала очами Ікола, але його ніде не було, хоча і обіцяв бути з нею. Вона вмостилася у кріслі, але сукня змусила її зайняти тільки край, бо інакше корсет загрожував розтрощити її хребет. Між тим ведуча безупинно тарахтала: