Вишневі усмішки. Заборонені твори (збірник) - Вишня Остап Страница 17

Рівно скрізь буде! Провідники зникнуть… І литимуть тоді дами отакі, як горіхи, сльози…

Не за провідниками (що ви, що ви?!) литимуть вони сльози, а за горами… Бо ж красиві гори! Могутні гори! Велетні гори! Як же за такими горами та не заплакать?!

Звідки взялися Кримські гори?

Од Бога!

В один із шести днів, коли Бог творив світ, сотворив він і Кримські гори…

Геологи, народ невірний, намагаються довести, що Кримські гори постали поволі, протягом кількох геологічних періодів, і через одкладання глибоководних осадків (вапняків), і через землетруси й т. ін., й т. ін.

А княгиня Є. Горчакова (княгиня, а не якийсь там геолог!), лежачи на Сакській площадці, ясно й просто пише, дивлячись на гори:

А за що «с тайным трепетом шепчут уста»?

Думаєте – даром?!

За те, що сотворив Бог гори. Та не тільки гори, а й дачу, і виноградники, і слуг, і ренту…

І все це конкретне, таке, за що можна подержатись…

А геологи що?!

«Періоди»?! «Доби»?!

І все це абстракція.

Бог! І більше ніхто не міг утворити такі прекрасні гори, як Кримські!.. І не сперечайтесь!

Кожна гора зокрема, а значить, і всі гори вкупі складаються з трьох частин: підошви, схилу й вершечка… Підошва – це те, що низько, схил – це трохи вище, а вершечок – це вже дуже високо…

Найтяжче на горах сходити на підошву… Дуже тяжко…

Туристи цим особливо пишаються.

– Був на Ай-Петрі!

– На вершечку чи на підошві?

– На підошві!

– От молодця! Ай да лицар!

А в «лицаря» ухмилка по самі уші: зійшов-таки…

На схил значно легше. Особливо як згори, з вершечка…

А на вершечок зовсім єрунда… Просто собі паличку в руку й ідеш…

І після того тижнів зо два на ліжку: переварюєш, так сказать, враження… Тихо лежиш, спокійно лежиш; не ворушиш ні ногами, ні руками… Таке обіймає вас «самопоглиблення» від пережитих та перебачених красот гірських…

Та воно й не дивно, бо вискочить з легкістю сарни на гору Бабуган, приміром, – це велике дає задоволення для людини. 1543 метри вгору – це, самі подумайте, трохи ж таки вище, ніж харківська Холодна гора. (Навіть як дивитися з Допру № 1…[64]) А ви ж самі знаєте, що з Холодної гори, як увечері дивитися на місто, – дуже красиво… І далеко видко, і все видко… Особливо коли людина не п’яна і не боїться, що її роздягнуть…

А як же ж то воно, як з Бабугану, або з Чатир-Дагу, або з Ай-Петрі?!

……………………………….

На гірській підошві – дачі. На схилі – ліси. На вершечку – сніги. І літом сніги, і взимку сніги! А по схилу струмки гірські.

А в лісах – буйволи, дикі кози, «зелені».

«Зелені», положим, останніми часами вивелись… А то за Врангеля, кажуть, була їх у горах сила-силенна… «Підтримували» барона в його святім обов’язку відбудувати «єдину та неподільну Русь… Святу Русь!»

Найважливіше в горах для нас, грішних, – гірське повітря…

Його тут чимало. Воно не продається – просто так: бери й дихай, коли хочеш…

Вивозити тільки не дозволяється…. Хоч дехто з туристів бере з собою з Чатир-Дагу чи з Бабугану клуночок з повітрям…

Повітря тут чисте, прозоре, легке, свіже…

Звичайно, коли йдете горами самі, без великої компанії, без кошиків з вареними яйцями та з сардинками, без тройного одеколону, без пудри «Колодерма» і порошку од поту… А як з оцим усім дертиметесь на Ай-Петрі – так все одно, що в Харкові на Сумській о 9 годині ввечері. Аж бук чхає!

Гори тут дуже лякливі! Назви в їх здебільше з «Ай» починаються: Ай-Петрі, Ай-Микола, Ай-Тодор, Ай-Я і т. ін.

І це, між іншим, заражає…

Дуже часто чуєте в компанії, що дереться на гори, вигуки:

– Ай, Боже мій!

– Ай, матінко моя рідна!

А то просто:

– Ой, держіть мене!

– Ой, рятуйте!

Ялта

У коробці – Ялта…

У кам’яній коробці з яйли велетенської. Західну стінку тої кам’яної коробки становить мис Ай-Тюдор, а східну – мис Ай-Микита…

Із півночі – головне пасмо яйли кримської… Зверху – голубе небо… А з півдня – море синє…

І в коробці отій Ялта притулилася.

Ялта – столиця південнокримських курортів… Главковерх над усім південнокримським повітрям, південнокримським сонцем, місяцем, морем, горами… В її розпорядженні це все перебуває…

Це ще зовсім не значить, що вона найкраща за всі місця на південнім кримськім березі… Це ще зовсім не значить, що коли вона розподіляє повітря, сонце, море, гори – то собі найкраще з них залишає… Зовсім – ні! І навіть – навпаки… По інших курортах усі ці властивості кримські значно кращі, свіжіші й, головне, чистіші, проте столиця – Ялта. Нічого не зробиш… найстаріша вона з усіх інших курортів і по праву старшого держить кермо в своїх руках.

Часто в житті, положим, таке трапляється: за головного хтось править зовсім не той, кому б належало правити…

І лежить чи сидить Ялта в затоці отій, в коробці отій, виткнулась молом паршивеньким в море й задається…

А чого – спитайте.

Культурний, думаєте, центр південного кримського берега?

Де там?! Тільки в революцію музеї позасновувано…

Східний музей у кол. палаці Еміра Бухарського.

Мета музею – розповсюджувати та вивчати художню творчість Сходу, його життя та культуру… Засновано його 1921 року.

Народно-Художній музей. Засновано його так само 1921 року. Зібрано тут мистецькі речі з дач, покинутих власниками, як тікали ті власники з Криму, спеціально для того, щоб рятувати «дорогоє отєчество»…

І тільки один є старий музей – Природничо-історичний, заснований 1891 року. Головний відділ у нім – кримознавство.

Торговельний, думаєте, центр Ялта?

Де там?!

Продає камінці чорноморські на фунт та на штуку, ракушки, ціпки кримські, чадри татарські, чубуки, цигарнички, намисто, пудру, одеколон, паршиве вино, сандалі… Сандалів найбільше…

Стоїть засмальцьована крамничка, а в ній сандалі, а над нею вивіска. Лев забравсь у сандалі і рве ті нещасні сандалі й зубами та лапами… А зверху написано:

Розорвеш, а не розпореш!!

А купіть ті сандалі, надіньте, пройдіться раз вулицею, і лева не треба, і попорються, й подеруться миттю…

А чого ж Ялта задається? Яка тому причина? А от яка:

– Дада! Дай деньги! Много дай деньги! Кулай пошла! Кулай Ялта пошла…

Ось у чім річ!

«Кулай» у Ялті можна… І можна «кулай» по самісіньку зав’язку…

Така вже у тої Ялти традиція…

– «Кулай»!

Оцим «кулай» і жила Ялта завжди, нині, повсякчас і на віки вічні…

Особливо «завжди».

Зліталася туди вся «стомлена», «перетомлена», «виснажена», «недоїдюча», «недопитюча» царська аристократично-бюрократично-поміщицько-купецька Росія й відпочивала по гостиницях, по реставраціях, по яхтах, по автах, по фаетонах од «трудов праведних», громлячи дзеркала, лапаючи наяд пудро-нафарбованих і роблячи «акварії» з рояля та з коробки сардинок за допомогою своєї триперно-діабетичної сечі…

А музика хрипіла «Коль славен»[65] та «На сопках Маньж урії»[66]…

А повойоване кримське населення вирячувало баньки на великодержавних культуртрегерів, підхоплювало п’яних під жирну кисло-вонючу пахву й розвозило «блюющих та ригающих» по «меблірованих комнатах з видом на море»…

… А на набережній та на молі пахло дамським потом, пудрою, парфумами «Коті», шелестіли шовки, прикриваючи угрюваті синьо-зелені з поширеними венами стегна, і летіли бризки слиняві на зморщені, обкладені ватою, порожньожовті «бюсти», вилапані, вим’яті і «отечественними саврасами» і повойованими чорно-гарячими з блиском у карих очах провідниками…