Helen - Френк Страница 2

– Привіт, Наталю, як приємно тебе бачити. Як справи? Куди ти зникла? Вибач, стільки запитань, але, справді, де ти зникла?

– У депресії, – відповідає Наталя зі смутком в очах.

Я почуваю себе незручно. Виникає бажання провалитися крізь землю. От потрібно мені було запитувати?

– Два роки вже лікуюсь у психолога, не знаю навіть з чого все почалося. Напевно, з того, що не хотілося ні з ким спілкуватися, не хотіла виходити з квартири. Не виходила на вулицю. Усі друзі відвернулися від мене, бо від них відвернулась я.

Я слухаю Наталку і мені стає сумно від усвідомлення того, що життя інколи дуже несправедливе щодо нас. Чому ця жінка, що не так давно була сповнена енергії, сьогодні виглядає заляканою і зруйнованою?

– Лікар сказав виходити в люди, прогулюватись по магазинах, -продовжує Наталя, – навіть коли немає бажання. Тому сьогодні і вирішила прийти в перукарню.

– От і правильно вирішила. Зміни в житті починаються із зачіски. От побачиш все зміниться, все піде по-іншому, всьому є кінець, і поганому також.

Я обіймаю Наталку:

– Бережи себе.

Дівчина проводить мене до мийки, щоб вимити волосся. Але в моїй голові крутиться запитання. Чому? Чому так сталося з Наталкою? А в тім не тільки з Наталкою. Життя сьогодні – суцільний стрес. Наш вік – вік депресії. Особливо для нас, жінок, бо ми занадто емоційні і вразливі. Нам не вистачає уваги, розуміння, любові. Не вистачає тієї правильної людини поряд, яка дасть тобі відчуття щастя, задоволення, свободи. Нема тієї людини. І от «депресія», ліки. А потім? Ні, я не погоджуюсь з такою долею. Це не моє, я буду боротися за себе, за свій розум. Я не дозволю ніяким обставинам, ніяким подіям, ніяким людям – зламати мене. Забагато філософії? Але так завжди, коли я в перукарні. Я відпочиваю душею і тілом. Добре, приємно, затишно. Володимир, мій перукар, закінчує свою роботу.

– Вам подобається?

– Подобається, як завжди. Ти завжди на висоті. Дякую.

Я справді вдячна йому. Із дзеркала на мене дивиться вродлива, вишукана жінка з красивою зачіскою. Упевнена в собі і в своїх чарах над чоловіками, особливо, коли бачу погляд Володимира. Я знаю, що він хотів би перейти межі дозволеного, але немає права. Тому він знає своє місце і ніколи не помиляється. Дякую за роботу, розраховуюсь і виходжу на вулицю. Після перукарні кожна жінка відчуває себе богинею. Найкрасивішою, найпривабливішою, най-най… І так воно і є.

– Владе, а зараз відвези мене до торговельного центру. Хочу придбати собі подарунок на день народження. Я проведу декілька годин там, ти вільний на цей час.

– З днем народження вас, Елеоноро Володимирівно!

– Дякую, – посміхаюся я.

Авто зупиняється, я виходжу з машини, не давши водієві можливості відкрити двері першому.

– Побачимось пізніше.

– Буду чекати вашого дзвінка. Бажаю вам гарно провести час.

Торговельний центр – це накопичення енергії. Енергії людей, енергії грошей, енергії життя. Мені поспішати нікуди, тому йду повільно, розглядаючи вітрини. Вирішую, що хочу купити свої улюблені парфуми. Беру курс на парфумерію, що не так вже просто зробити, враховуючи ту кількість людей, які розгулюють по торговельному центрі.

Конец ознакомительного фрагмента.