Ліна Копецька - 200 дитячих ігор, конкурсів, лічилок Страница 2

Гра закінчується, коли більша частина гравців стала «білими ведмедями».

Майданчик поділено двома лініями на відстані 10—15 м одна від одної. Вибирається ведучий – «щука», а решта учасників гри – «карасі». «Щука» стоїть у центрі, а «карасі» розташовуються на одному боці майданчика за лінією. За сигналом «карасі» перебігають на протилежний бік, намагаючись сховатися за лінією, а «щука» ловить їх, доторкнувшись рукою. Коли спіймано 3—4 «карасів», вони утворюють «невід», узявшись за руки. Тепер, перебігаючи від однієї лінії до іншої, «карасі» повинні пробігти через «невід» (під їх руками).

Коли спіймані 8—10 «карасів», вони утворюють коло-«корзину», а решта гравців повинні пробігти через неї (двічі пройти під руками). Переможцем вважається останній спійманий «карась».

Діти стають у коло, вибирають «горобчика» і «кішку». «Горобчик» стоїть у колі, «кішка» – за колом. Вона намагається вбігти в коло і спіймати «горобчика». Решта гравців роблять усе, щоб її не пропустити.

Ходила квочкаколо кілочка.Водила діточокбіля квіточок! Квок!

Стоїть верба над потоком,Похилилась трохи боком.Похилилась до води —Ти лови!

Бігли коні під мостами,З золотими копитами.Дзень-брязь —Вийшов князь.

Сітка, вітка,дуб, дубки —поставали козаки.Шабельками брязь —вийди, князь.

Тікав заєць через міст —Довгі вуха, куций хвіст.А ти далі не тікай,Рахувати починай:Раз, два, три – вийди ти.

П’ять зайчаток вийшли з дому.Спершу стали по одному,Потiм – в пари, топчуть снiг,Хто без пари – геть побiг.

А ти, коте Марку,Ходиш по ярмарку,Не купуєш, не торгуєш,Тільки робиш сварку.

Одинчики, дробинчики,Поїхали по зайчики.Одно, двоє, п’ять.

Лізла баба по драбиніТа й упала межи свині.– Не кусайте мене, свині,Буду ваша господиня.

Ігри з предметами

Грають, як у звичайному футболі, 2 команди. Одна команда веде гру за всіма правилами, а друга – робить на полі все, як тільки їй хочеться: бігає, де завгодно, і вихоплює м’яч у супротивника будь-яким способом, аби тільки безпечно. Можна в ході гри вкидати на поле другий м’яч, можна ховати м’яч під сорочку, шикуватися у воротах шеренгою чи мати відразу 2 воротарів. Гравцям дозволяється обманювати суперників і забивати голи руками. Щоб усе було по справедливості, після першого матчу команди міняються ролями.

Принцип той самий, що й у звичайному волейболі. Але замість сітки натягається яка-небудь цупка тканина, щоб гравці не бачили один одного. За таких умов м’яч вилітатиме на гравців майже нізвідки і його треба буде намагатися відбити майже в нікуди.

Тенісбол – це щось середнє між футболом, волейболом і тенісом. Грають у тенісбол, посилаючи м’яч ногами через сітку, подібну до тенісної, а рахунок ведеться, як у волейболі. Гра триває до 10 або 15 очок.

М’яч приймається і відбивається ногами, плечима і головою. У межах свого майданчика м’яч можна пасувати від одного гравця до іншого не більше 3 разів. Дозволяється жонглювати м’ячем, теж не більше 3 разів.

Як і у волейболі, очки нараховуються команді, що подає. Якщо приймаюча команда робить помилку, то очко отримує команда супротивників. Якщо ж помиляється та команда, яка подає, то вона втрачає право подачі. У разі, якщо обидві команди виграють по одній партії, грають вирішальну третю.

Гравці стають у коло і перекидають великий легкий м’яч один одному, поки хтось не впустить його. Цей гравець виходить у коло і стає посередині. Гравці продовжують перекидати м’яч, але намагаються, щоб його не схопив поставлений у центрі. Якщо все ж таки центральному гравцеві вдається спіймати м’яч, то він може кинути його у будь-кого. У кого попаде, той стає на його місце. Грати потрібно у швидкому темпі.

Усі гравці вільно бігають по майданчику, а ведучий намагається попасти у гравців м’ячем. «Поквачений» гравець залишає поле майданчика. Гра триває доти, поки не залишиться один «непоквачений» гравець. Саме він стає переможцем. Не можна кидати м’яч дуже сильно і цілитися в голову інших гравців. Порушник цього правила покидає майданчик, а замість нього вибирають іншого.

Учасники гри розбиваються на дві команди. На землі малюється коло діаметром 6—8 м. У коло викликаються по одному представникові від кожної команди.

За сигналом строго одночасно вони підкидають угору тенісні м’ячі. Отримує очко той, хто підкине м’яч вище і, отже, чий м’яч удариться об землю пізніше. Але якщо м’яч удариться об землю за межами кола, переможцем вважається суперник: він отримує одне очко і ще додаткове очко – його команда. Якщо обидва м’ячі впадуть за межами кола, очки не нараховуються.

Кожен гравець робить по 3—4 кидки. Очки підсумовуються. Перемагає та команда, яка набрала більше очок.

У грі беруть участь два гравці. Перед початком треба натягнути між двома стійками сітку завдовжки не менше 2,5 м.

Гра починається від однієї зі стійок. Учасники гри стають по різні боки сітки і починають перекидати один одному через сітку за допомогою ракеток воланчик. При цьому вони пересуваються уздовж сітки. Зробивши по 6 кроків в один бік, гравці повертаються назад. Гравець, що пропустив воланчик, отримує штрафне очко, а його суперник – призове очко. Усього треба зробити по п’ять проходів у той і в інший бік. Гравець, який набрав більшу кількість призових очок, вважається переможцем.

У грі беруть участь дві команди, мінімум по два гравці в кожній. Гра проводиться на рівному майданчику, де натягується сітка чи мотузка на висоті 2 м від землі.

Гравці однієї команди стають по різні боки від мотузки. По команді судді гравці починають перекидати м’яч один одному через мотузку, одночасно рухаючись у напрямі один до одного.

Володіючи м’ячем, гравець має право зробити з ним три кроки, але при цьому він повинен підкидати його вгору. Виграє та команда, яка добіжить до кінця сітки першою і не зробить при цьому помилок (упустить м’яч, промахнеться тощо).

Мішечок з піском на мотузці – «міжпланетна станція». Треба якомога дужче розкрутити мотузку з мішечком і, випустивши її з рук, дати мішечку відлетіти подалі вперед. Перемагає той, чия «станція» після кількох витків навколо Землі досягне найдальшої планети.

Креслиться квадратний майданчик завбільшки приблизно як половина волейбольного. Четверо дітей розташовуються всередині майданчика (це внутрішня команда). Зовнішня команда знаходиться за межами майданчика – по одному гравцеві на кожному його боці. Переступати лінію не можна, за порушення цього правила команда штрафується.

Починають гру «зовнішні»: вони перекидають м’яч між собою, намагаючись несподівано кинути його всередину майданчика і «поквачити» ним гравця внутрішньої команди. «Внутрішні» намагаються ухилитися від м’яча або зловити його. Якщо гравці внутрішньої команди підберуть м’яч, що впав на майданчик, або зловлять його, коли їх намагалися «поквачити», м’яч переходить до них. Тепер «внутрішні» перекидають м’яч між собою, намагаючись несподіваним кидком влучити у гравців зовнішньої команди, а «зовнішні» – ловлять м’яч або ухиляються від нього.

За кожен кидок, що завершився промахом, команда отримує штрафне очко. Набравши чотири штрафні очки, команда виводить з гри одного з учасників – того, хто найбільше порушував правила або найбільше промахувався. Виграє та команда, в якій залишилося більше гравців за час, відведений для гри. Ну і, звичайно, програє та команда, в якій залишився один гравець.

Перед грою учасники домовляються про те, які м’ячі ловити, а які – відбивати. Наприклад, м’яч, що супроводжується назвою їстівного предмета, ловиться, неїстівного – відбивається. Гравці стають у ряд, а ведучий – за кілька кроків перед ними, обличчям до них. У ведучого м’яч. Він говорить, наприклад: «Яблуко!» – і кидає м’яч гравцеві, той повинен зловити його. Якщо називається неїстівний предмет, гравець повинен відбити м’яч. Той, хто не помилився, просувається на один крок уперед. Хто першим дійде до ведучого, той і виграв. Можна використовувати поняття: «живе – неживе», «рослини – тварини», «гаряче – холодне» і так далі.