Іван Ковтун - Азіатський аероліт Страница 5

Марич двічі перечитав листа й глибоко замислився, аналізуючи свій стан. Дурити вже себе він не збирався, факт - він опинився в складному й важкому становищі.

Усі думки й мрії про спокій і якийсь остаточний вихід, що мусила дати зустріч, розвіялися легко й непомітно. Довгождана зустріч принесла з собою хіба що гостріший біль - та ще дужче підкреслила безпорадність.

Якби оце дорогий Валентин Андрійович довідався, в якому стані опинився завжди твердий і суворий його помічник і учень - який на думку вчителя не здатний витрачати час на сантименти і любовні історії - здивувався б професор і не повірив би сам собі.

Хіба ж не мізерія - одруження двох цілком чужих людей (хай колись може й близьких), що дивляться на все різними очима, які ніколи не зможуть зрозуміти повнотою одне одного, хоч може й зв’язані одним спільним почуттям, і несвідомо тяжать одне до одного.

Марич знов згадав далекий Сибір, і чим ясніше викреслювалися в його пам’яті образки далекого минулого, тим ясніше ставало для нього, що роки не лише принесли фізичну зміну для них обох, а принесли й в почуття глибокі й солідні корективи. Ясно й нещадно - вихід один, якщо в тебе досить сили, якщо ти сильний не лише фізично - зроби так, щоб зустріч оця стала остання й прощальна.

Марич довго ще сидів, стиснувши свої скроні, потім перевів зір на лист професора Горського, випростав спину й простяг руку до листа, обережно уклав назад його в конверта й по-діловому, як у себе в робочому кабінеті витяг невеличкого охайного блокнота і дрібно написав на чистій сторінці.

«1) Візита проф. Барінґеру (в справі розкопин Арізонського аероліту). 2) Лист Валентину Андрійовичу. 3) 13/Х лекція інженера Ерґе».

* *

*

Інженер Ерґе стояв за катедрою на високому помості рівно й самовпевнено. Чорний одяг ще дужче підкреслював ставність його сильного й гнучкого тіла. Всі рухи, не зважаючи на сувору розміреність і, мабуть, підготованість не викликали вражіння неприродности, а доповнювали ефектну й ділову промову.

Простора зала з рівними високими колонами, сповнена переважно фахівцями-інженерами й можніми підприємцями, напружено слухала промовця.

У бінокль добре видно було продовгувате виголене смугляве спокійне лице, іноді легка посмішка торкала рівні сухі губи, тоді очі звужувалися й вилучали хитрі веселі блиски. Марич жадібно розглядав це лице, що нагадувало йому спокійного самовпевненого хижака. Він бачив Ерґе всього лише три-чотири рази, але ці зустрічі посіли яскраве місце в його пам’яті. І дивно, за довгі роки Ерґе фізично нітрошки не змінився, ніби час обминув його.

Згадуючи Ґіну, а разом з нею й Ерґе, Марич завжди відчував у собі до цього чоловіка глибоку злість, зневагу, зараз же розглядаючи у бінокль лице свого супротивника, Марич, на диво собі, не почував до нього знайомого почуття й дивився з цікавістю, спокійно, запитуючи себе: чим саме привабив цей чоловік Ґіну піти за собою? Це питання завжди переслідувало Марича й він ніколи не міг дати на нього ясної й вичерпуючої відповіді.

За хвилину перевів бінокль з обличчя інженера на ті речі, що оточували його.

На високому мармуровому п’єдесталі стояв винахід Ерґе - дирижабль нової конструкції. Збоку на квадратовій чорній дошці великими чіткими літерами було викладено найголовніші принципи, що застосовано до нової конструкції. Уся суть винаходу полягала у відкритті нового нескоропалкого газу, втричі легшого за водень. Марич шукав на дошці формули цього газу й, не знайшовши, звернувся до сусіди за поясненням. Той посміхнувся й відповів, що то таємниця винахідника.

Марич, не розуміючись на повітроплавстві, все ж таки відразу зрозумів величезну вагу й значення винаходу. Газ утричі легший за водень! Які можливості для повітроплавства! Це значить втричі збільшена вагопідйомність, швидкість і тривкість.

Звичайно, революції (як рекламувала преса) винахід у повітроплавстві не робив, він лише удосконалив сучасний дирижабль і посунув техніку вперед на величезних три кроки. Новий дирижабль мав велику довгасту, гостробоку цільно-металічну сигару - оболонку, всі приміщення були сховані в нутро конструкції й крім моторових гондол зовні була лише невеличка командорська рубка.

Кожна група моторів мала по два гвинта: один тяг, другий штовхав конструкцію.

Марич застав кінець лекції. Він бачив, як Ерґе ввічливо посміхнувся і нахилив голову, дякуючи авдиторію за увагу.

Підійшов служник до п’єдесталу й накинув рудий чохол на конструкцію.

Зала втратила напружену тишу, заворушилася й сповнилася гомоном. Слухачі жваво обмінювалися думками з приводу винаходу, рушили у фойє.

Марич протовпився у кінець зали, до головного виходу й зупинився під колонами. Він і сьогодні не міг осилити себе і, йдучи на лекцію Ерґе, ніс у собі приховану боязку думку - побачити Ґіну.

Зала хутко спорожніла й Марич, окинувши востаннє зором авдиторію, ступив уперед до виходу, але відразу став розгублено на місці - назустріч йому з-за протилежних масивних колон виринула чорна постать інженера Ерґе.

Той зацікавлено поглянув на самотню постать і вже було пройшов далі, як і собі несподівано став нерухомо на місці й звів докупи чорні ламані брови - потужна думка з’явилася в його очах. Швидко обоє глянули в вічі один одному й тоді враз в очах Ерґе зникла напруга й куточки сухих губ погострішали. Марич зблід, бо бачив, що Ерґе впізнав його.

Коротку мить обоє стояли нерухомо, кожен силкуючись знайти вихід з цього випадкового, але неприємного становища. Перший знайшов вихід Ерґе і такий, на якого Марич менш всього сподівався.

Інженер мило усміхнувся й простяг до Марича руку:

- Якщо не помиляюсь, пан Марич?

Той механічно, як загіпнотизований незграбно простяг назустріч свою й, розгублено, червоніючи, відказав:

- Ви не помилились.

За хвилину Марич незчувся, як опинився в фойє, тупцюючи поруч з Ерґе, що посміхаючись вклонявся на всі боки своїм знайомим, вів його до вільного столика.

У фойє перед Ерґе всі чемно розступалися, даючи дорогу, й Марич болісно відчував, що його незграбну фігуру зараз з цікавістю розглядають сотні очей. І найдосадніше було за себе й за свою дурну до неможливости поведінку. Це ж, мабуть, прилизаний специк-емігрант йде і в думці щиро потішається з його глупоти. Але що робити? Піти зараз геть убік - незручно, наговорити грубости - недотепно та й взагалі грубо, хіба ще більше завести себе в дурне становище. Е, чорт побери, отак угрузнути!

З отакими думками, невдало й невпопад відповідаючи на рясні й чемні запитання Ерґе, Марич опинився біля стільця, що ввічливо запропонував інженер.

Розпитуючи про СРСР, Ерґе суворо, по-діловому, запитав:

- Пробачте, коли не таємниця, мета вашого приїзду до Америки - наукова командировка? Я чув, що в СРСР зараз створено прекрасні умови для молодих наукових робітників.

- Так, - суворо буркнув Марич і сам не знаючи для чого додав: - Крім командировки ще маю від професора Горського особисте доручення - довідатись як посуваються розкопини Арізонського аероліту.

Ерґе здивовано звів догори свої брови:

- А хіба СРСР цікавить Арізонський аероліт?

Марич потроху прийшов до пам’яти, радий, що, нарешті, зможе хоч до діла відповідати на запитання.

- Бачите, професора Горського, а також і наукові кола СРСР, цікавить не стільки Арізонський аероліт, як сам процес розкопин і взагалі методи й засоби, бо, може, чули, що в Сибіру, двадцять років тому, впав велетенських розмірів аероліт, що по своїй величині далеко більший за Арізонський. Точно де він упав досі не визначено, хоча всі дані за те, що він упав в непролазних хащах біля Підкаменної Тунгуски. Професор Горський було добрався до місця падіння, але за браком харчів і сил мусів покинути цей намір. Цього ж року уряд асигнував для розшуку аероліту спеціальні кошти, й тому професора Горського так цікавить, якими засобами користуються американські вчені, провадячи розкопини, їхній досвід стане йому у великій пригоді...

Марич несподівано замовк, увірвавши промову, бо побачив, як Ерґе, перехилившись, не зводив з нього свого гострого зору, й Маричеві здалося, що в його погляді враз майнув якийсь вираз жаху й неспокою, навіть здалося, що обличчя зблідло.

Вловивши здивований Маричів погляд, Ерґе випростався й рвучко приклав долоню до тім’я й так низько, що затулив очі.

- Проклята перевтома, найменше напруження викликає гострий біль, - проказав він згодом поволі й стомлено. - З вами цього не трапляється?

В цей час сигнал сповістив, що пора знов рушити до зали. Ерґе хутко підвівся з стільця й, знов мило посміхаючись, простяг руку:

- Прошу пробачення, мушу йти. Розумієте, все ж таки якась туга за Росією. І тому несказанно радієш кожній зустрічі з земляками. На все добре. Дуже радий буду бачити вас у себе, - проказав він, швидко тиснучи руку, й наприкінці просто додав: - І Ґіна буде рада вашій візиті.