Тарас Шевченко - Назар Стодоля Страница 2

Та вже усе напоготовi.

(Уходит.)

Хома

Злигався я з дияволом… (Огляд ы вается.) Що ж? Не можна без цього. У такому дiлi як не верти, треба або чорта, або жiнки. (Немного помолчав.) Чого доброго! Ще, може, й мене обдурить, тодi i остався навiки-вiчнi в дурнях. Та нi, лиха матерi! Аби б тiльки ти менi своїми хитрощами помогла породнитися з полковником, а там уже що буде-побачимо. Iш ти, мужичка! Куди кирпу гне! Стривай! (Продолжительное молчание.)

Думай собi, голубко, та гадай, що… а воно зовсiм не так буде. Закинь тiльки удочку, сама рибка пiде. Шутки-тесть полковника!.. А що далi-се наше дiло. Аби б через порiг, то ми й за порiг глянем. У яких-небудь Черкасах, а може, у самому Чигиринi гуляй собi з полковничою булавою! I слава, i почет, i червiнцi до себе гарбай: все твоє. А пуще всього червiнцi, їх люди по духу чують; хоч не показуй, все кланятимуться… Ха-ха-ха! от тобi й сотник! Ще в Братськiм серце моє чуло, що з мене буде великий пан. Було говорю одно, а роблю друге; за се називали мене двуличним. Дурнi, дурнi! Хiба ж як говорим про огонь, так i лiзти в огонь? Або як про чорнобриву сироту, так i жениться на їй? Брехня! Вiд огня по-дальш. Женись не на чорних бровах, не на карих очах, а на хуторах i млинах, так i будеш чоловiком, а не дурнем.

(Входит Галя.)

Галя

(весело)

Добривечiр, батюшка! Де це ви так довго барились? Ви мене кликали, чи що?

Хома

Та кликав, кликав. (Осматривает ее.) Що ти не всi стрiчки почiпляла? Та нехай! Поки буде i сих. Послухай. Менi треба поговорити з тобою об важнiм дiлi. Ти знаєш, ми сьогоднi старостiв сподiваємось?

Галя

Сьогоднiї На первий день празника,- на самiсiньке рiздво?

Хома

Так що ж? Отець Данило, спасибi, розрiшив. Гляди ж, не пiднеси гарбуза.

Галя

Як се можна! Хiба вiн дуже старий, чи що? Ось послухайте, якої нiсенiтницi наговорила менi Стеха. Смiх та й годi!

Хома

А що тобi вона наговорила?

Галя

Каже, буцiмто старi… та нi, не скажу, далебi не скажу, бо казна-щої Вона й сама не знає, що говорить.

Хома

Хiба ж не правда? Старий чоловiк кращи[й] молодого.

Галя

Та й вона те ж казала.

Хома

А тобi як здається?

Галя

Як таки можна? То старий, а то молодий.

Хома

Так, по-твоєму, молодий-краще?

Галя

Отож пак!

Хома

Помiркуй лишень гарненько, так i побачиш, що батькова правда, а не твоя. Ну, що молодий? Хiба те, що чорнi уси? Та й тiльки ж. Не вiк тобi ним любуваться: прийде пора – треба подумати об чiм i другiм. Може, коли захочеться почоту, поваження, поклеп нiв. Кому ж се звичайнiше? Полковницi..; се я так примiром говорю… а не якiй-небудь жiнцi хорунжого; бо у його тiльки й худоби, тiльки й добра, що чорний ус. Повiр менi, дочко, на тебе нiхто i дивиться не захоче.

Галя

Та я й не хочу, щоб на мене другi дивились.

Хома

Не знать що верзеш ти! Хiба ти думаєш, що не обридне цiлiсiнький вiк дивиться на тебе одну? Хiба ти одна на божiм свiтi? Є й кращi тебе. Того i гляди, що розлюбить.

Галя

Назар? Мене? О, нi! нi, нiколи на свiтi!

Хома

Я й не кажу, що воно справдi так буде, а так, наприклад,- щоб ти тямила, що ми всi на один шталт шитi.

Галя

О, нi! Не всi! Вiн не такий, вiн не розлюбить.

Хома

А що ж? Хiба вiн тобi побожився?

Галя

Атож!

Хома

А ти й повiрвлаї

Галя

Я i без божби повiрила б.

Хома

Дурне ти, дурне! Чи знаєш ти, що хто багацько обiщає, той нiчого не дає? Ой, схаменись та послухай батькiвського совiту. Добре, що я вже такий-що обiщав, те й зроблю. Ну, не дай я тобi приданого, – що тодi, га? Пожалуй, вiн i так тебе вiзьме: мало яких дурнiв нема на свiтi! Та що ж в тiм? Подумай, що тодi ти робитимеш?

Галя

Те, що i всi роблять – заробляла б.

Хома

А що лучче: чи самiй робити, чи дивитися, як другi на тебе роблять?

Галя

Як кому.

Хома

То-то i горе, що ти ще дурне. Я тобi б i багацько дечого сказав, та нiколи: того i гляди, що старости на порiг. А чи єсть у тебе рушники?

Галя (весело)

Є, є! Як я рада! В мене серце не на мiсцi! Чи й вам так весело?

Хома

Весело, дуже весело. Iди ж та не забудь сказати, що коли прийдуть колядувати, так щоб гнали їх у потилицю.

Галя

За що ж? Се ж дiло законне! Та воно ж i раз тiльки в году!

Хома

А старости раз на вiку.

Галя

Справдi, щоб не помiшали… Ще 6 законної речi не дадуть сповнить. Так побiжу ж я i скажу, щоб заперли ворота i хвiртку.

(Уходит.)

Хома

(ходит задумавшись)

Здається, дiло добре йде. Вона думатиме, що На-зар свата, здуру i согласиться; старости не промовляться; весiлля можна одкинути аж геть до того тижня; а через таку годину i нашого брата, мужика, угомониш, щоб не брикався, не то що дiвку. Коли б тiльки який гаспид не принiс того горобця безперого! Тодi пиши пропало. Наробить бешкету! (С важностию.) А подумаєш i те: яке йому дiло до Галi? Се ж моя дитина, моє добро, слiдовательно моя вдасть, моя i сила над нею. Я отець, я цар її. Та цур йому, пек! Се дiло ще не таке, щоб об йому довго думати. Не дуже треба плошати, бо береженого бог береже, або – як там ще кажуть – рiвнiш згладиш, тiснiш ляжеш.

Галя

(вбегает в восторге)

Приїхали, приїхали!

Хома

(вздрогнув)

Оце ж як ти мене злякала! Пiди у свою кiмнаї та прийдеш, як кликну.

Галя

Чого у кiмнату? Я тут зостанусь, нiхто не побачить.

Хома

Незвичайно: закон не велить.

Галя

Ну, так я пiду.

(Уходит.)

(Хома с важностию садится за стол. За дверью стучат три раза. Входят два свата с хлебом и, низко кланяясь хозяину,кладут хлеб на стол.)

Свати

Дай, боже, вечiр добрий, вельможний пане!

Хома

Добривечiр i вам. (Дает знак свату. Тот кланяется. Хома шепчет ему на ухо и потом првдолжает.) Добривечiр, люди добрi! Просимо сiдати; будьте гостями. А вiдкiля се вас бог несе? Чи здалека, чи зблизька? Може, ви охотники якi? Може, рибалки або, може, вольнiї козаки?

Сват

(тихо покашливает)

I рибалки, i вольнiї козаки. Ми люди нiмецькiї, iдемо з землi турецької. Раз дома у нашiй землi випала пороша. Я й кажу товаришу: "Що нам дивиться на погоду? Ходiм лишень шукати звiриного слiду". От i пiшли. Ходили-ходили, нiчого не знайшли. Аж гульк – назустрiч нам iде князь, пiднiма угору плечi i говорить нам такiї речi: "Ей ви, охотники, ловцi-молодцi! Будьте ласкавi, покажiте дружбу. Трапилась менi куниця-красна дiвиця; не їм, не п'ю i не сплю вiд того часу, а все думаю, як би її достати. Поможiть менi її пiймати; тодi чого душа ваша забажа, усе просiте, усе дам: хоч десять городiв, або тридев'ять кладiв, або чого хочете". Ну, нам того й треба. Пiшли ми по слiдам, по всiм городам, по усiх усюдах, i у Нiмеччину, i у Туреччину; всi царства й государства пройшли, а все куницi не знайшли. От ми i кажемо князю: "Що за диво та звiрюка? Хiба де кращої нема? Ходiм другої шукати". Так де тобi! Наш князь i слухати не хоче. "Де вже, каже, я не з'їздив, в яких царствах, в яких государствах не бував, а такої куницi, сирiч красної дiвицi, не видав". Пiшли ми вп'ять по слiду i якраз у се село зайшли; як його дражнять, не знаємо. Тут вп'ять випала пороша. Ми, ловцi-молодцi, ну слiдить, ну ходить; сьогоднi вранцi встали i таки на слiд напали. Певно, що звiр наш пiшов у двiр ваш, а з двору в хату та й сiв у кiмнату; тут i мусимо пiймати; тут застряла наша куниця, в вашiй хатi красная дiвиця. Оце ж нашому слову кiнець, а ви дайте дiлу вiнець. Пробi, оддайте нашому князю куницю, вашу красну дiвицю. Кажiть же дiлом, чи оддасте, чи нехай ще пiдросте?

Хома

(притворно с сердцем)

Що за напасть така! Вiдкiля се ви бiду таку накликаєте! Галю! чи чуєш? Галю! порай же, будь ласкава, що менi робити з оцими ловцями-молодцями.

(Галя вьiходiїт на средину светлицьi, останавлiiвается и, стьiдливо потупив глаза, перебирает пальцами передник.)

Хома

Бачите ви, ловцi-молодцi, чого ви натворили? Мене старого з дочкою пристидили!.. Гай-гай! Так ось же що ми зробимо: хлiб святий приймаємо, доброго слова не цураємся, а за те, щоб ви нас не лякали, буцiм ми передержуємо куницю, або красну дiвицю, вас пов'яжемо. Прийшов i наш черед до ладу слово прикладать. Ну, годi ж тобi; дочко, посупившись стояти; чи нема в тебе чим сих ловцiв-молодцiв пов'язати? Чуєш-бо, Галю? А може, рушникiв нема? Може, нiчого не придбала? Не вмiла прясти, не вмiла шити-i в'яжи ж чим знаєш,хоч мотузком, коли ще й вiн є.'

(Галя уходит в свою светлицу и немедленно возвра-щается, неся на серебряном блюде два вьiшит ы е полотенца й кладет на хлеб, принесенньш сватами; потом подходит к отцу й низко кланяется й целует руку; потом берет блюдо с полотенцами и подносит сватам – сперва одному, потом другому. Свати, взявши полотенца, кланяются Хоме.)

Сват

Спасибi ж батьковi, що свою дитину рано будив i усякому добру учив. Спасибi й тобi, дiвко, що рано вставала, тонку пряжу пряла, придане придбала.

(Галя берет полотенца й перевязьiваєт через плеча одному й другому, лотом отходит й робко поглядьiвает на двери.)

Хома

(к Гале)

Догадався, догадався! Ти хочеш i князя зв'язати. Нехай завтра обоє його зв'яжемо. Бач, мабуть, злякався, що не показався. Стривай, попадешся, не втечеш!

Сват