Філософія агнозиса - Евгений Александрович Козлов Страница 18

керуються всі війни, все насильство. Все для життя і перемоги — девіз війни. І це все вкрай аморально, проте природа не апелює такими термінами. Це те саме, якби я бажав нескінченно займатися творчістю, і для творення я б крав би фарбу, пензлі, вбивав би конкурентів, що заважають мені творити, адже процес не повинен зупинятися, і я піду на все, аби продовжувати. Але я не такий, я одного разу закінчу, я готовий уже закінчити зі своєю творчістю. Але природа дотримується іншої думки. Людьми немов керує природа, їхніми думками, текстами, всі говорять про неї. І тільки розум бачить, наскільки вона аморальна і не заслуговує нічого, крім осуду. Принаймні, я вірю у свій розум. Протистоїть розум природі. В антиутопії розум смертний, він швидко вмирає, його легко заглушити смертю, тоді як в утопії розум вічний і безсмертний. Розум за суттю своєю утопічний, ідеалізований. Розум перемагає аморальність природи, чинячи опір їй і у своєму згасанні перемагає, воскресаючи в іншій людині. Цей образ схожий з усім відомою релігією, але, можливо, так воно і є. Розум з огидою дивиться на насильство і вбивство, на дітонародження і взагалі на статеві стосунки, приречений померти, не продовжившись у дітях. І, здавалося б, що з розумом покінчено, помер носій пацифізму і невинності, але раптово інший розум на іншій точці земної кулі спалахує розумними моральними ідеями чистоти. Проти бруду природи виступає чистота розуму. І ось я читаю тексти багатьох людей і бачу їхнє поклоніння то одному божеству, природі, то іншому, розуму. Розум відкинутий, але одного разу він восторжествує. Торжество може тільки відтягуватися дурістю.

Природа багатолика, їй дають різні імена, як і належить божеству. Люди вигадують різні світоустрої, ідеології, коренем у яких є природність, завжди аморальна. Вони будують, творять, помирають за природу, живуть заради неї. Але для розумної людини немає різниці, яке обличчя природи до неї повернене, і яка рука бажає її погубити. Вона не гребує насильством, убивством, ворожнечею, суперництвом. Нею придумані для того дозвільні закони і правила, які суті не змінюють. Але розум, що це? Еволюція природи чи помилка природи? Чи розум це щось окреме від природи? Можливо, розум це протест природі заради моральності. Я точно не знаю, я знаю тільки те, що розум створює інакомислення. І якщо вже ця книжка про мене, значить, я пишу про свій розум. А я інший. Вони готові нападати, або захищати себе і своє потомство насильством, я ні. Вони готові розмножуватися, я ні. І якщо вони готові до всього цього, значить, вони живуть за заповідями природи. Розум це насамперед міркування, тоді як більшість у масі своїй живе не розважливо, а інстинктивно чуттєво. Вони діють так, щоб вижити, не переймаючись зайвими питаннями. Чи морально це, чи ні? Ось кажуть розум це машина, але насправді автоматизм притаманний природі. Вмикається режим виживання, і вони виживають, тоді, як розум розмірковує, а чи не аморальна та дія, що сприяє виживанню? Вони аморальні, робить вердикт розум і вмирає, будучи моральним, з усвідомленням власної чистоти. У той час як шанувальники природи виживають, щоб був я, вони роблять аморальні вчинки, щоб я народився. Народження це їхнє улюблене виправдання всього. Чи не означає це, що я продукт статевого злягання, насильства, вбивств, грабежу, завоювання, брехні. Виходить, що я похідне зла. Виходить, що гола тваринність природи мене породила. Однак при всьому цьому, я, наділений розумом, можу тільки ненавидіти свою споконвічність, дивитися на минуле з огидою, можу думати про своє народження тільки з гидливістю. Якби всі люди були б також розумні, наскільки розумний я, то вони, усвідомлюючи все це, жили б тоді вкрай песимістично. Але вони цього не хочуть, вони хочуть оптимізму, тому себе обманюють.

Тут вступає в силу природний самообман. Тому, з одного боку, статеве злягання — це мерзенне й брудне, але, з іншого боку, приємне, цьому надається особливе значення, адже претензійний обман викликає, як правило, менше сумнівів. Тут головне подача, піар. А природа має безліч піарників. Подібно до цього, насильство жахливе, війна руйнівна, але, наскільки очікувана перемога, перемога зброї та ідей, а наскільки цінується виживання, і ось, начебто війна це вже не так погано. Антиутопія залишається антиутопією, тільки вона розфарбована ілюзіями. Тоді як для розуму існує тільки чорне і біле. Більшості людей це не подобається, вони мені докоряють за двоколірний світогляд, з тієї причини, що їм усім хочеться жити тільки в одному кольорі, в сірості. Сірість життя їм приємна і звична. Але насправді це ілюзія сірості. Тому, так-то вони проти насильства, але якщо потрібно, тоді можна. Це і є сірість мислення. Можна взагалі не пити алкоголь, можна впиватися ним, а можна трохи, зовсім небагато. І це сірість. Також і не збереження цноти і не безладна розпуста, а так, нічого особливого, рідкісні статеві зв'язки. Сірість поведінки і вибору, як вона є. Тоді як розум наполягає на білому боці — прагни чистоти, будь чистий до білизни. Але люди слабкі перед природою, тому нерідко йдуть на поступки, роблячи своє життя сірим. Що цікаво, чорноту вони виправдовують, тоді як білизну терпіти не можуть, бо самі відмовилися від неї. Варто відкрити будь-яку книжку, щоб зрозуміти, яким чином влаштований натовп, що він відчуває, наскільки примітивно влаштований. Сірий натовп, у якому бути немає жодного бажання.

Сірий натовп жорстокий. Я, записуючи ці свої думки, вкотре відчував на собі ту громаду хейту, яку вони обрушують на всіх, хто хоч скільки-небудь відрізняється від них. Вони для мене жахливі, але і я для них божевільний. Я, будучи пацифістом, а значить, нікого не ображаю, не чиню насильства, я для них ненормальний, я також незайманий, і тут я якийсь не такий, ще непитущий, і до того ж вегетаріанець, усе перераховане робить мене якимось чудовиськом у їхніх очах. У той час як вони, будучи протилежностями всьому тому, що я перерахував, вважають себе нібито нормальними правильними людьми. Серйозно? Нормально чинять насильство, нормально злягаються, нормально вживають різні одурманюючі речовини, нормально вбивають тварин і їдять їхні трупи. Усе це нормально для них, а мене вони демонізують. Чи я тут демон?

Безсумнівно, це автобіографічний нарис, адже я саме так і живу. Уся моя творча діяльність стикається із засудженням. Адже займаючись написанням літератури, створюючи книжки, я тим самим, на їхню думку, вчиняю думкозлочин. Якби вони могли читати думки людини, то тільки варто було б їй про щось протестне подумати, як біля дверей її квартири вже