Андрiй Чайковський - Сагайдачний Страница 9

Петро з Марком зайшли вiдразу до Плескача, де їх гарно угостили. Плескачам, як їм розповiли про ту честь, яка їх сьогоднi стрiнула, здавалося, що i на них кинуло промiннями вiд княжого сонця.

Плескач говорив:

- Як йно, хлопцi, будете себе добре вести, зайдете дуже вгору. Щасливий той, на кiм княже око спочине. Тiльки одне вам говорю: поки не скiнчите науки, не важтеся покидати школи, не дайте заманити себе до нiякої сваволi, я так на ухо вам скажу. Не дайте заманитися Наливайковi. Вiн добрий козак i лицар, князь його любить, але вiн уже не одного бурсака пiдмовив втекти на Запорожжя, пам'ятайте. Про те я ще поговорю з його братами.

- Хiба ж його брати тут живуть?

- Авжеж. Старший є протопопом при Онуфрiївськiй церквi в Острозi. Це отець Дем'ян Наливайко, дуже ревний в благочестi. Це сповiдник князя. Велика це честь. Говорять, що сам патрiарх новгородський, який тут у князя гостював, довiв це дiло до ладу. Велика то при князю особа. Це запам'ятайте собi, хлопцi. А другий - це тутешнiй мiщанин, кушнiр. Йому теж добре живеться.

Стара Плескачиха наклала школярам повнi кишенi пряникiв, медiвникiв, яблук та груш, коли вiдходили.

В бурсi гомонiло, мов в улiю. Хлопцi мiняли мiж собою те, що поприносили з города. При вечерi нiхто не хотiв їсти.

На другий день при'йшлось зараз зрана розстатися з домашнiми капотами, їм поприносили бурсацькi жупани i казали перевдягтися. Всi бурсаки одягались однаково.

Степан забавився в Острозi цiлий тиждень. За той час навiдав обi церкви в го- родi, Благовiщенську i Онуфрiївську, оглянув базари, накупив гостинцiв для рiднi.

В недiлю довелось йому бути в замковiй церквi на обiднi. Такої величавої вiдправи вiн ще не бачив. Але-бо й церква тут неабияка. Усюди - золота, аж за очi хапає. Княжий хор спiвав, мов ангельський. Князь сидiв у своїй позолочуванiй будцi, мов у сповiдальницi. Коли виходив iз церкви, попи його супроводжували спiвами, а народ кланявся, аж до землi припадав.

Як прийшов час вiд'їзду, Жмайло пiшов на замок поклонитися князевi. Князь прийняв його дуже ласкаво, обiцяв хлопцями заопiкуватися, дав мiшечок з дукатами на Самбiрську школу. Старого Грицька казав поздоровити i передати йому золотий хрестик, посвячений царгородським патрiархом.

Степан Жмайло попрощав хлопцiв, всунув у руку ще одного дукача даскаловi. Плескач не хотiв узяти вiд нього грошей за те, що його i наймита годував цiлий тиждень. Степан виїхав з Острога дуже вдоволений.

IV

Острозька школа, або, як її декуди називали i свої, i чужi, "академiя", була в той час славна на всю Україну. Її заснував князь Василь-Костянтин як противагу єзуїтським лiцеям, у котрих вчили польського i латини. В протиставленнi до того, князь назвав свою школу словено-грецькою. Та в тiм часi без латини не було освiти, тому i тут, побiч греки, мусили вчити й латини, i її вчено бiльше, чим греки, бо до тої науки тяжче було знайти вчителя, чим до латинської. Тому-то, всупереч урядовiй назвi, яку надав школi основатель, вона називалася, силою факту, триязичним лiцеєм.

Князь Костянтин мав на цiлi своєю школою ударемнювати змагання єзуїтiв i збирати сюди руську молодь, яка в єзуїтських школах латиншилась i ляшилась. Пiзнав вiн це на своєму старшому синовi Янушу, який проти волi батька ще в молодiм вiцi вiдпав вiд вiри батькiв i нiколи до неї не вернувся.

Вiдтак хотiв князь виховати для руської нацiї i православної вiри людей вчених, якi б її обороняли i пiдпирали. На тому полi були великi недомагання.

Православне духовенство було темне i здеморалiзоване. Сучасники говорять, що попа православного частiше можна було стрiнути в шинку, як у церквi. До того були це великi неуки, що заледве вмiли читати, а деякi i того не вмiли. Польський уряд оставав пiд єзуїтським впливом i рад був з того, що руське духовенство не вiдповiдало своєму званню. Прямо вiн ту темноту попирав. Те саме дiялось серед вищої православної iєрархiї, були єпископи, якi навiть не були священиками. Тут робилось те, що в латинськiй церквi перед реформацiєю, а в Польщi - перед єзуїтами.

Православнi єпископи нападали на себе збройною рукою, здобували приступом свої катедри, грабували церкви своїх дiєцезiй, а упiрних попiв виганяли з паро-хiй киями або замикали їм церкви за те, що пiп не зложив наложеної єпископом данини. Такий стан вiв благочестя у пропасть, тим бiльше, що латинська церква при всiм переслiдуваннi православ'я вмiла той розпад у православнiй церквi для себе використати.

Коли ж усi православнi дивились з закривавленим серцем на упадок батькiвської церкви, то мусило таке саме дiятись у серцi князя Василя-Костянтина, який був по-синiвськи прив'язаний до рiдної церкви i мав силу тому розпадовi покласти край.

Попри всi тi цiлi намiряв князь Костянтин виховати у своїй школi духовенство православне освiчене, карне й iдейне.

Початок Острозької школи припадає на рiк 1580. До того часу була тут школа нижча, яких багато було на Українi, тому вона не могла нiчим визначитися.

Князь добирав собi людей, де лише про них мiг довiдатися. Спроваджував їх до Острога i надiляв своєю княжою ласкою. Таким першим пiонером української освiти був Герасим Смотрицький, шляхтич український з мiста Смотрича. Вiн був гродським писарем у Кам'янцi.

Не знаємо, де вiн вчився i яку мав освiту, однак то певно, що на такий уряд гродського писаря треба було мати освiту. На нього звернув князь свою увагу, i таки його до Острога стягнув, i поручив йому таке важне завдання. З пiзнiших письм Герасима Смотрицького бачимо, що вiн на той час був найгарнiшим письменником i полемiстом на Українi.

Ми не знаємо, який був заведений план науки в тiй школi. З письма Захарiї Копистенського бачимо, що вчили там, крiм слов'янської мови, латинської i грецької, ще фiлософiї, астрономiї, математики i риторики. Розумiється, що теологiя була тут окремим предметом науки.

Князь Костянтин змагався доповнити учительський збiр поперед усього своїми людьми, яких лише мiг стягнути. Вiдтак стягав сюди грекiв, виминаючи латинникiв, якi могли б його плани ударемнити. Краще вже мали приступ представники нових релiгiй, як протестанти i арiяни, якi так само поборювали латинську церкву.

Другою особою по Смотрицькiм був о. Дем'ян Наливайко. Походив вiн з Гусятина, де його батько був ремiсником. Батька вбив Калiновський, i тодi його три сини перебралися на Україну. Дем'ян Наливайко визначався вищою освiтою i фанатичним прив'язанням до благочестя. На нього звернув особливу увагу, в часi свого побуту в Острозi, царгородський патрiарх Єремiя, i вiн наклонив князя, щоб узяв собi о. Дем'яна за свого сповiдника. З тої причини о. Дем'ян мав великий вплив на князя. Цiй обставинi треба приписати, що козаки приятелювали з князем, а їх представник, Северин Наливайко, знаходив в Острозi безпечний захист i вiдпочинок.

Поволi зiбрався тут значнiший гурток учених, який зайнявся виданням книжок. Вiкопомним дiлом стало видання Бiблiї з передмовою Герасима Смотрицького.

Як нашi кульчичане попали в Острог, то школа iснувала вже 10 рокiв. За той час вона гарно розвинулася. Приятель пiзнiшого гетьмана Петра Конашевича-Сагай- дачного говорить, що гетьман вчився в Острозькiй школi, тодi, як там квiтли науки.

Зразу тяжко було хлопцям привикнути до такого життя, але з часом вложились у форму бурсацьких i шкiльних порядкiв i були першi мiж своїми товаришами. Ними пiклувався князь, ректор i о. Дем'ян, який частенько брав їх до себе i навчав того, чого в школi не вчили. Щиру прихильнiсть i батькiвське серце знайшли вони ще в мiщанськiм домi Плескачiв. Усi їх там полюбили, як рiдних дiтей, i не було недiлi та свята, коли б їх там не прошено на обiди.

Перший раз були там на обiдi, ще як Степан Жмайло пробував в Острозi. При цiй нагодi могли пiзнати родинне життя тих патрiархальних українських мiщан. Родина Плескачiв жила в просторiм домi при вулицi Литовськiй. До дому прилягав просторий огород iз садом. Налiво вiд сiней заходилося до свiтлицi, де жили старi Плескачi i приймали гостей. Звiдси вели дверi до дальших кiмнат, де жили сини i зять з дiтьми. На другiм боцi була майстерня, а далi комори i склади шевських матерiалiв. В майстернi покладено лежанки для челядникiв i учнiв. Тут вони спали, їли i працювали. Лише в недiлi i свята заходила уся челядь до свiтлицi й засiдала до одного стола з хазяїнами. Свiтлиця була простора i ясна, вiкнами звернена до вулицi. Велика пiч з зелених кахлiв, кiлька скринь з усяким добром i широчезна постiль пiд стiною. Пiд образами велика лава, прикрита килимом, i стiл, прикритий бiлою скатертю, на якiм лежало все: хлiб i сiль. Попiд вiкна йшла довга лава. Над вiкнами - полиця з приборами кухонними. Чiльна стiна проти входу завiшана густо образами, на яких пишалися вiнки з польових i огороднiх квiтiв, що їх святили в церквi по празниках. Перед iконою богоматерi висiла срiбна лампадка. В недiлi i свята приносили сюди другий стiл з майстернi, бо годi було всiм помiститися.

Микола Плескач, як уже вище говорилося, давав усьому порядок i надiляв усiх роботою. Коло домашнього господарства поралась Плескачиха з донькою i невiсткою.