Любко Дереш - КУЛЬТ Страница 5

9-3-2000 США

8.

У той же день, коли відбулася незабутня лекція з техніки безпеки в царині сексу, тиждень після початку проблем зі сновидіннями та за два місяці до справжнього кошмару, Бан заєві нанесли два візити. Обидва відбулися після третього уроку, на великій перерві.

Першою до нього завітала Риба Сонце, Стефаник у підлабузництві, Дюма батько у кількості підкорених вчи телів, Її Просвітленість та Пишногрудість Іра Коркуша. Вона була дівкою в тілі: міцно збита, м’якенька, як домашній цвібак, з потужними пухкими персами та голодною посміш кою спраглої знань дівчинки. Вона мала нездорову прист расть до масної темної косметики і постійно підводила свої варґи тушевим олівцем, щоби були чіткішими контури. Ще вона була дуже падкою на всілякого роду біжутерію, здебільшого важку та масивну.

- Прівєт, - почала вона.

- Привіт, - відповів він, посміхаючись. Що він не любив у дівчатах, так це те, коли вони казали «прівєт» і «діскацєка».

- А то… То всьо правда, шо ви… ти розказував на факуль тативі?

- На повному серйозі. Хочеш, навіть можу тобі дати книж ку почитати. Там багато написано про це.

Банзай нахилився вперед і вибрав з поміж інших волюмів важкий том, обгорнутий білим папером. На корінці банзаєвим почерком писало:

СЕКСОПАТОЛОГІЯ:

травми, збочення та інші цікаві випадки

Насправді це була його улюблена «Астрологія для лохів» Стаса Перфецького.

- Та нє е… дякую… - Іра злякано скривилася на книжку.

- Ну ні, так ні… А тобі щось треба було спитати? - знічев’я поцікавився Юрко, задоволено ставлячи «СЕКСОПАТОЛОГІЮ» на місце. Читати між рядками Іра, вочевидь, не вміла, а тому продовжувала плести різні бздури.

- А ви… ти… Йура, ти не йдеш на діскацєку? В п’ятницю буде, ну і… ми би…

Банзаю наче дав у живіт котрийсь із братів Кличків. Він уявив собі, як великі, ніби різдвяні сніжинки, пластівці лупи на поролонових плечиках її блюзки загадково відсвічува тимуть в ультрафіолеті дискотеки, а вуста, грубо заштукату рені шмінкою, пожадливо поглинатимуть Юрків язик. Об личчя відразу ж скинуло зі себе маску блаженного спокою.

«Damn fuckin shit ass! - чомусь пригадалися уроки в репети тора з англійської: - Cocksucker mother fucker!!!» (так його викладачка любила казати найбільше). «Тільки не це, тільки не це!!!» - запанікував він подумки.

- Ух х х х… Гм м м м… Ой й й й й… Н н н н у у у… Ти знаєш, Іринко, ти ж сама бачиш, купа роботи, ваші контрольні треба перевірити…с с с с… Нє… нє нє е е… боюсь, що я не піду. Нє е е… Та, тим більше, я вже з того віку виріс… Іринка, чи то пак Риба Сонце, пішла з нічим. Вона люто траснула дверима, зовсім як Дарця, яку вона вигнала одним своїм владним словом.

Банзаєві думки поповзли до неї. Як легко вона піддалася!

Сіла в ряд, де нікого не було. Завжди сама. Банзаєві стало її шкода, направду шкода. Така симпатична (симпатичніша від усіх решта, симпатичніша день за днем) дівчина, як правило, ніколи не буває сама, (мідні буки) хоча у Мідних Буках всяке буває… (Він ще не міг здеци дуватись у своєму ставленні до того міста, але був упевнений, що, на відміну від Дарці Борхес, воно йому подобалось усе менше й менше. А Дарця…).

Несподівано у двері постукали - і ввійшла вона. Дарця Борхес.

Банзай розгубив усі свої думки та звичні слова. Його ніби застали голим.

- Привіт, - промовила вона, ледь посміхаючись. В обид вох його візитерок було чорне волосся, але в першої воно вже було добряче травмоване всілякими перманентами та завивками. У Дарці воно було відверто чорним, прямим і завивалось на кінчиках назовні. Приблизно такої довжини, яке було в нього на третьому курсі: на п’ять пальців нижче вух. Вона відкинула з очей волосся, так що стало видно її лице. Банзай тихо млів.

- Ти зараз дуже зайнятий? - спитала вона після приві тання. У Банзая защеміло серце: невже і вона зараз запросить його на діскатєку? А така, здавалось, кльова дівчина була…

- Ну так, трохи є, а шо?

- А ти міг би мені пояснити… ну, розказати то, шо розказував їм сьогодні на факультативі? - очевидно, їй було незручно від того, що Банзай був свідком її вигнання. А може, то не було вигнання… Га, Юрчику?

9.

Він радісно (але не занадто, щоб не злякати її) сказав, що так, нема питань, приходь після шостого сюди, як поїси в їдальні, і взагалі, можеш казати мені просто «Банзай».

- Добре, Банзаю, - сказала вона і вийшла, махнувши дверима, які повільно зачинялися. Він не міг відірвати погляду від того простору, що скорочувався від руху дверей.

Перед тим, як вони повністю зачинилися, він побачив, що Дарця розвернулася до нього обличчям і помахала йому пальцями на па па. Нарешті двері затулилися.

Ти педофіл, Банзаю, затям собі раз і назавжди. Ти педофіл.

Він відмахнувся від паскудного голосу й сів перекусити яблуком та почитати «Замок» Кафки. Після перерви у нього «вікно», і він піде до Держислави Черевухи дивитися на Ренуара.

10.

Дарця й справді прийшла після шостого уроку, із зоши том та ручкою. А Банзай майже не хвилювався.

- А про шо ти їм сьогодні розказував? Бо ті ссс…- Дарця вчасно, хоча й невдоволено, стулила губи.

- Суки?.. - спитав він просто.

Вона кивнула:

- Та. Вони. Не хотіли ніхто сказати, яка була тема. Каза ли, шо я ше маленька…

Банзай голосно пирснув сміхом і реготав до корчів у животі. Він попросив її нікому (а тим дєвачкам особливо) не розповідати те і переказав свій славний виступ. Під кінець Дарця вже змовницьки та широко посміхалася.

А потім, коли звична напруга між незнайомцями зникла завдяки історії, він розказував багато цікавезних речей, малюючи у неї в зошиті різні цикли, виписуючи довжелезні назви ферментів (Дарця зізналася, що має до таких довгих назв таємну пасію), показував вчені книжки з біохімії, втягуючись у свою розповідь все глибше й глибше. Зовсім відрікшись від реальності, Банзай і гадки не мав, що її темні очі бігали по його обличчю, зауважуючи кожну із рисок, які були, на її думку, саме там, де їм і слід бути.

1.

Минають дні, минають ночі…

Так було і з Банзаєм. Просто один день раптово підходив до вечора, там Юрко лежав у квартирі на канапі й слухав «Van Der Graaf Generator» або «King Crimson», читав книж ки, готувався до завтрашніх лекцій, думав про певну покинуту всіма особу - про Дарцю Борхес, якщо бути прискіпливим, їв, пив, спав, курив, думав про Дарцю, курив, читав, слухав «Van Der Graaf Generator» або «King Crimson» (залежно від настрою - а той був глибоко песимістичний, депресивний та максимально філософський, так що музика була якраз та, що треба), дивився на сонце, яке сідало, думав, що сьогоднішній день - це вже точно останній погожий день осені, думав також про Дарцю, курив, їв яблука, міркував, чи не використати, бува, свій н/з, схований під ліжком, у дерев’яному заглибленні рами, курив і думав про Дарцю.

Від того всього на душі ставало дуже тужливо, самотньо і страшно. На вулицях міста - ні душі. Тільки вечірнє світло сонця та ще запах диму, ностальгії й холоду. Пахло зимою. І пустка на вулицях. І повно повнісінько жовтого листя.

Банзай узяв свою зелену куртку. Запхав у кишеню свіжі випуски «Патріота» і «Віри, Надії, Любові» й пішов знайти десь лавку, почитати їхні бздури. Коли довго бути у квартирі, навіть у кімнаті, обклеєній нотними аркушами, і курити, курити, курити, то врешті решт кімната починає душити тебе.

Надворі було зимно. Холод і дим відразу нагадували йому про Солю. Вони гуляли Кайзервальдом, коли була осінь.

Він знайшов якийсь парк. Весь жовтий, за винятком кількох сосен. Позаду лавки, на яку сів Банзай, тліла купа пожовклого листя.

Газета трішки звеселила його. Він прочитав статті про комерсанта, якого уколошкав його ж бухгалтер, про зґвалто вану бабусю, мальтретовану своїм сусідом пияком, узнав, що у Соммерсета Моема було понад тисячу двісті коханок і що він помер від оперізуючого лишая, якого підчепив у наймолодшої, котра мала всього тринадцять. Газета писала, що під кінець свого розгульного життя Моем виглядав, наче цейлонський рибозмій, увесь покритий лусочками лишая.

Банзай порівняв те, що знав він, і те, що писала газета: вихо дило, що «Місяць та мідяки», як і решта творів, писався під час інтимних зносин із черговою повійкою.

«12.30 - пригоди Супермена

у фант. серіалі «Пригоди Супермена»,

значилось у програмі.

Потім ішла сторінка роботи з нацією, де писалося, що Будда й Заратуcтра, як, безумовно, і Господь наш Ісус Хрис тос, є вихідцями з Галичини. Говорилось і про те, що Атилла тривалий час був видатним полководцем при князеві Ярос лаві. Автор наводив навіть беззаперечні докази своєї правоти: адже назва племені, яким верховодив могутній Атилла, - гуни - походить від українського слова «гунька», що означає верхню теплу одіж із овечої вовни. Від того ж автора, до речі, Банзай узнав, що факти, наведені вище, визнані істориками цілого світу, а сам автор отримав благо словення від леґендарного Льва Ґумільова.