Юрий Ячейкин - Бiблiйнi пригоди на небi i на землi (на украинском языке) Страница 13

- Атож - хто? - бадьоро озвався Сiм.

- Вiдповiдаю: Хам!

- А я що казав?

- Хам i ще раз Хам! Вiн один докладав всiх зусиль i знаходив прихованi резерви, щоб ми долали все новi й новi труднощi. Тож нехай спокутус своу грiхи на виноробнiй нивi. Хай вирощус лозу! Хай давить грона! А ми не пошкодусмо усiх наших сил, щоб дати об'сктивну оцiнку його працi.

- Ще як дамо! - радо пiдхопив Сiм.

- Батьку! - звiвся на ноги Хам, знову порушуючи порядок, бо йому ще нiхто не надавав слова. - Кого ви слухасте? Один ладен втопитися у кухлi сивухи, а другий меле неначе з бiлоу гарячки. Та ух обох'спарувати й бiсовi подарувати!

- Вiн ображас збори, - просичав, Iафет. - Позбавити його слова! Вилiз на трибуну непроханий, то й злiзе некоханий. Ач який!..

- Регламент! - загорлав Сiм. - Пiдвести риску! Вже й на дегустацiю пора!

Але головуючий Ной i так уже деренчав склянкою по чайнику, закликаючи присутнiх до порядку.

- Ставимо пропозицiю на голосування, - цiлком демократично мовив вiн. Хто за те, щоб за неетичну поведiнку на зборах позбавити Хама слова? Один, два, три... Переважною бiльшiстю голосiв пропозицiю прийнято. Ану, Хаме, геть з трибуни i затули пельку!.. Я вважаю, що ми попрацювали плiдно i нема потреби дискутувати далi: вже всi набалакались. Дозвольте оголосити проект резолюцiу, бо, як слушно пiдказав сумлiнний трудяга Сiм, вже й на змiну пора.

Збори дозволили. Iафет подав Ноевi заздалегiдь нашкрябаний проект, i той зачитав його:

"За безпiдставне критиканство, систематичне зловживання своум службовим становищем та виробничi зриви збори ухвалили кинути Хама на виноробну периферiю, щоб на низовiй роботi навчити його тримати:

1) руки по швах;

2) язик за зубами.

Амiнь!"

ЕПIЛОГ

Ой, не хотiлося так сумно кiнчати нашу допотопну iсторiю. Кинулися до першоджерела - Бiблiу: раптом ще можна щось зробити для роботящого трударя Хама? Нi, справи його - швах. Не тiльки самого Хама, а й сина його Ханаана i всiх нащадкiв його закрiпостили три святi, що й до холодноу води не бралися. А на доказ - ось наша резолюцiя в уу бiблiйнiй редакцiу:

"Ной проспався вiд вина свого, i дiзнався, що зробив над ним менший син його;

I сказав: проклят Ханаан; рабом рабiв буде вiн у братiв своух.

Потiм сказав: благословен господь Сiмiв; Ханаан же буде рабом йому.

Та поширить господь Iафета; та й поселиться вiн в наметах Сiмових; Ханаан же буде рабом йому".

Ось так.воно бувас!

Ото й уся Хамовi нагорода...

КНИГА ТРЕТЯ. МЕМУАРИ ПРОРОКА САМУтЛА

"I зрiс Самуул, i господь був з ним; i не залишилося жодного iз слiв його, щоб не виповнилися. I пiзнав весь Iзрауль, вiд Дана до Беер-Себи, що Самуул угоден бути пророком господнiм".

КНИГА ЦАРСТВ, розд. 3. ст. 19 - 20.

ЗШИТОК ПЕРШИЙ

Коли хтось хоче мене засмутити, то дошкуляс менi оповiдкою про святого духа, що зглянувся на мою матiр i зiйшов на неу. Це сталося рiвно за дев'ять мiсяцiв до мого народження - нiч у нiч, а мiж ними стiльки днiв, скiльки треба для плоду у черевi. Ви запитасте: а чим же святий дух може дошкулити благовiрнiй людинi? Адже всiм вiдомо: святий дух - iстота безтiлесна. Якщо вiн зiйде навiть на дiвицю непорочну, вона й лишиться непорочною. Хоч би й народила дитя пiсля того. То чим же дух менi дошкуляс?

Вiдповiдаю: дух духом, а без попа не обiйшлося.

Тато мiй Елкана (та чи батько вiн менi?) i мати моя Анна (кажуть, гарною замолоду була) прийшли в мiсто Сiлом до Скинiу, де стоуть у коморi чудодiйний Кiвот Заповiту. А прибули вони, щоб вимолити у Кiвота дитину, бо вже кiлька лiт були у шлюбi, а господь ум дiточок все не давав.

Тато мiй Елкана ( та хто вiн менi?) в Сiломi одразу подався на базар дещо продати вiд ланiв своух i дечого купити у ремiсникiв сiломських вiд майстерень ухнiх. А мати моя Анна смиренно ступила в Скинiю - Дiм божий, встала перед чудодiйним Кiвотом на колiна i вiд усього серця взмолилася до господа нашого:

- Милосердний пане Всевишнiй! Зглянься на скорботу раби твосу, не забувай мос горе i дай радостi, що всiм дасш. Дай рабi твоуй дитятко!

Священик, що був присутнiй тут, спiвчутливо прислухався до щирого молiння гарненькоу прочаночки:

- Якщо це буде хлопчик, я вiддам його служити в Дiм твiй, о Всемилостивий, щоб був вiн рабом твоум в усi днi життя його!

- Дщер моя! - тут озвався святенник замiсть господа. - Я почув твос молiння, горе твос пiзнав i зглянувся на твою скорботу. I от вiд жалю до тебе кажу: цю нiч я дозволяю провести тобi тут, у Скинiу, перед Кiвотом Заповiту. I взмолимося удвох, щоб зiйшов на тебе дух святий i зросив твос безплодне чрево. Хай подвигне нас на всенощну вiдправу палка любов до ближнього свого!

Це була така велика милiсть, якою мало хто мiг похвалитися. Мати моя Анна з тихою радiстю погодилася на всенощне молiння устами уу та устами доброчесного слуги божого.

А на ранок привiв святенник дуже потомлену всенощною вiдправою Анну до чоловiка уу Елкани i сказав йому:

- Зiйшов дух святий на жiнку твою i чрево уу розпечатав. Але пам'ятай: якщо господь у милосердi свосму дасть вам хлопчика, ти, Елкано, не забудь привести дитя в храм божий на служiння в усi днi його. Бути рабом у храмi - честь, бо раб цей - божий.

I справдилося пророцтво його!

Через дев'ять мiсяцiв - нiч у нiч - народився хлопчик. I нарекли його Самуулом.

Самуул - це я.

Колишнiй велелюбний святенник - теперiшнiй верховний жрець храму божого, преподобний старець Iлiй.

Я - раб його у храмi.

Важка праця в мене, неприсмна й принизлива.

Мию я пiдлоги в келiях верховного жреця Iлiу та лихих синiв його преподобних Офнi та Фiнесса, виношу помиу i стульчаки ухнi та виконую рiзну чорну роботу. А у вiльний час стовбичу аз недостойний на вартi бiля Кiвоту Заповiту.

Це така собi непоказна скриня, але мiстка й важкенька, що стоуть в окремiй коморi. З бокiв у неу - по двi ручки. Це для того, щоб зi скринею зручнiше було тiкати, якщо зненацька наскочать на Сiлом вороги нашi. Навколо неу прочани та мiсцевi богомольцi лобами своуми вибили в гранiтнiй плитi хоч i вузенький, але глибоченький рiвчачок. Вночi я спочиваю в штучному кам'яному ложi цьому, бо плоть мою дуже висушила убога i пiсна пайка моя.

У скринi (а це всi знають) мешкас нинi сам Всевишнiй з усiм сонмом безтiлесних янголiв своух. Так запевняс верховний жрець Iлiй, i всi вiрять йому. А я не знаю, бо нiколи ще не зазирав пiд дашок Кiвоту.

Навiть уявити собi моторошно й важко, яких жахливих поневiрянь зазнав господь наш, якщо вiрувати словам Iлiу. Подумати тiльки: Всевишнiй змушений був залишити престол свiй на Сьомому небi та райський масток на Третьому i переселитися в злиденну скриню. Зрештою, воно й не дивно: як богом обраний народ Ерес-Iсраелю з усiх кордонiв оточують богопротивнi й нечестивi хананеу, аморреу, хеттеу, ферезеу, свеу, гергесеу, моавитяни, аммонитяни, мадiанитяни та фiлiстимляни, так i Всевишнього нашого оточили боги нечестивi ухнi Ваал, Астарта, Молох, Мелькарт, Ормузд, Мардук, Елом, Бел, Асур, Сiн, Ану, Нергал, Адар, Мерiдах, Бiлiт разом з потворними iдолами, охочими до розбою та кривди. Виходить, виперли вони Всемогутнього з теплого i ясного неба i силою свосю примусили його самозаточитись у холоднiй i темнiй скринi.

Я думаю про це, але мовчу, нiмий, аки риба, щоб за балачками не погрузнути в багно крамоли та сресi. Бо настромлять тодi плоть мою на довгу й гостру палю або очищатимуть душу мою вiд грiхiв вогнем на привселюдному видовищi.

Верховний жрець храму божого Iлiй та преподобнi сини його Офнi та Фiнесс називають мiж собою Всевишнього просто - Сундук, а для мене не шукають у словниковому фондi свосму iнших слiв, крiм "бовдур", "чмур", "iдiот", "кретин" або ж "йолоп". Навiть "дурня" для мене шкодують.

Я дивлюся на них i думаю.

Нудний i настирливий цей нинi беззубий i хирлявий старець Iлiй з його паршивою звичкою всiм заздрити.

Побачить, як я потом вмиваюся, шкребучи пiдлогу келiу його, втупиться в мене вицвiлими, як сорочка моя, очима й сумно зiтхас, наче я потом вмиваюся не на пiдлозi, а за трапезою:

- Де б менi знайти роботу отаку?

Або несу я помиу - i знову чую за спиною його набридливий голос, нудний i заздрiсний, наче я не помиу несу, а щире золото:

- Де б менi знайти роботу отаку?

А коли я, наче невтомний каменяр, викрешую зубами iскри з твердого, як камiнь, окрайця хлiба i, затиснувши перстами носа, ковтаю отруйнi шматки iржавих та смердючих оселедцiв, вiн i тут заздро шамкотить порожнiми щелепами:

- Де б менi знайти роботу отаку?

О господи! I коли я побачу, як вiн тримас свiчку на пупi свосму?

А сини його, преподобнi Офнi та Фiнесс?

Таких лиходiув, як вони с, не знайти не тiльки в мiстi нашому Сiломi, а по всiй землi Iзраулевiй, вiд Дана до Беер-Себи!

З вигляду вони - дикi. Пиками - вельми нахабнi. Беззахисних прочан вони грабують навiть на папертi i не соромляться трусити кишенi жебракiв, забираючи у них доброхотнi подаяння. I нiхто не може врятувати вiруючих вiд буйних синiв Iлiсвих, що рискають, аки вовки, на шляху овечок божих.

Сини Iлiу, хоч i попи вони, знати не хочуть нiякого Сундука i чути не хочуть про святi обов'язки своу. Коли хто приносить смачну й поживну жертву Сундуковi та його односундучанам, Офнi та Фiнесс закачують рукави риз своух, непристойно оголяючи рудi й волохатi, як у катiв, руки, опускають довгi шпичаки i гострi виделки в казан, де вариться м'ясо, або в каструлю, або у сковороду, або в горщик i, що зачепить шпичак або настромить виделка, те й поудають. I нiякого жаху перед киплячим уством не виявляють, а тiльки неприборкану жадiбнiсть i природжену ненажерливiсть.