Джеймс Крюс - Мiй прадiдусь, героi i я (на украинском языке) Страница 15

Як увiйшов вiн до царя

Й зiрвав корону з маху,

Загвалтувала вся двiрня

Та й утекла зi страху.

-- То он який вiн, нелюд цей!

А схожий на людину!

То он яку ти для гостей

Придумав тут гостину!

Хто гостя зневажав свого,

Глумився дико з нього,

Той заслужив, щоб i його

Зневажили самого.

Зву в свiдки небо голубе,

Клянусь на цiй коронi,

Що покараю я тебе,

Негiдника на тронi!

Цар Дiомед пiд трон залiз,

Зробився геть непишним!

Герой дiстав його й понiс

Потворам вогнедишним.

I просто в ясла кинув їм

Прелютого їх пана.

I дверi гримнули, мов грiм, -

Покинув там тирана.

Коли ж на кiлька голосiв

У стайнi заiржало,

Герой над яслами присiв -

Кружало де лежало!

А вогнедишнi воронi,

Що схрумали тирана,

Стоять сумирнi та ручнi,

Хоч прикладай до рани!

Зате ж якi вони були -

Летiли, наче птицi! -

Коли, запряженi, везли

Героя в колiсницi.

Минуло стiльки сотень лiт,

А слава нездоланна:

Геракл був перший на весь свiт,

Хто покарав тирана!

Прадiдусь згорнув зошита, кинув його на комод i сказав:

-- По сутi, дивно, що я схвалюю цей Гераклiв подвиг: це ж убивство.

-- Але стiлькох урятувало це вбивство вiд смертi! -- вигукнув я. -- Убивство тирана -- це майже завжди добрий вчинок. I завжди подвиг.

-- Пiд цим я пiдпишуся не беззастережно, Хлопчачок! Тут можна мiркувати й так i сяк. Адже навiть тирани не всi однаковi.

-- I чим же вони не однаковi, цi людськi кати, прадiдусю?

-- Наприклад, тим, що живуть не в однаковий час. Скажiмо, за часiв Геракла тиран був просто жорстокий. Вiн змушував убивати всiх, хто йому не подобався, i коли одного чудового дня вбили його самого, увесь свiт вважав це справедливим. Тирановi корилися, бо в його руках була влада, але всяк знав, що вiн не любить правди й справедливостi. Нинi тирани поводяться хитрiше, витонченiше. Вони забезпечують собi офiцiйний дозвiл на кожне вбивство.

-- Цього я не розумiю, прадiдусю, -- сказав я.

-- Уяви собi, примiром, такого тирана, Хлопчачок, який не зносить веснянкуватих. Вiн уже не може просто собi наказати, щоб їх знищили, як наказували тирани колись. Скорiш вiн за великi грошi пiдкупить якогось професора, аби той науково довiв, що в усiх веснянкуватих людей погана вдача. Потiм з цього створюють учення -- про чисту й нечисту шкiру. А на пiдставi цього вчення приймають закон про захист людей з чистою шкiрою. I цим законом виправдовують кривавi вироки, що вiддають усiх веснянкуватих громадян країни до рук катовi.

-- Та це ж мерзота, прадiдусю! По-моєму, це куди гiрше, нiж тиранiя часiв Геракла.

-- I таки справдi гiрше, Хлопчачок, бо несправедливiсть виступає тут у шатах права, а сваволя -- в шатах закону. Вони отруюють дух народу. Менi оце спала на думку одна iсторiя, в якiй тиран мiсцевого масштабу -- один мiський голова -- отруював дух громадян. Слухай лишень.

Великий Хлопчак злiг на спинку свого крiсла, а я зручнiше вмостився на кучугурi подушок i почав слухати.

ОПОВIДКА ПРО КРУТО ЗВАРЕНI ЯЙЦЯ

Яйцям нелегко жити: їхня шкаралупа така немiцна, як щастя. Лише круто зварене яйце ще якось може витримувати удари долi. Родина Жоффток-Камiнських, -- недарма вони мали таке прiзвище, -- вся була така тверда на вдачу, як лише може бути найкрутiше зварене яйце. Вони безтурботно вирушали на прогулянки до найдальших околиць, по найтвердiшiй брукiвцi -- пiшки чи в колясцi, навiть не вимощенiй пiр'ям, -- її звичайно вiз пiвень.

Жоффток-Камiнськi продавали капелюхи з яєчної шкаралупки -рiзноманiтних форм, кольорiв i розмiрiв, -- капелюхи для курячих, качиних, чаїних i навiть страусових яєць. Торгiвля йшла жваво. Iнколи до крамницi навiдувались навiть помiдор чи цибулина, щоб придбати капелюх наймоднiшого крою.

А мешкали Жоффток-Камiнськi в мiстi Старий Яйцеград, де круто зварених яєчних родин жило дуже мало. Це було мiсто сирих i м'яко зварених яєць, що мусили просуватися в життi обережненько та обачненько, як тiльки й має просуватися кожне сире чи м'яко зварене яйце. I це дуже їх псувало.

Отож, коли Альфред Жовтянiцлер, таке собi сире яйце, став у Старому Яйцеградi мiським головою, в усiх розмовах про крутi яйця забринiли якiсь дивнi в'їдливi нотки. Рiч у тiм, що мiський голова, яйце вельми куцого розуму, був непохитно певний, що все лихо в свiтi -- вiд поганої вдачi крутих. Коли хто, скажiмо, нарiкав, що в мiстi високi цiни, вiн казав:

-- Це крутi змовилися мiж собою, щоб нагнати такi цiни!

Коли хто скаржився на безробiття, вiн гарикав:

-- Зате крутим добре: всi грошi пливуть до їхнiх рук!

Писар мiського голови, дiряве зозуляче яйце без роду й племенi, що далi то дужче пiдбурював свого начальника проти круто зварених (у писаря й розум, звiсно, був дiрявий).

Отож цей сердега якось спитав свого начальника мiського голову:

-- Що є серце яйця, ваша вельможнiсть?

-- Жовток, -- вiдповiв Жовтянiцлер.

-- Щира правда, ваша вельможносте! Але якщо в кого жовток твердий, то хiба ж це не серце в нього зачерствiло? I хiба ж не вiд твердосердих усе лихо в свiтi?

-- Глибока думка й чудово висловлена, дорогий писарю! -- похвалив мiський голова. -- Ви це запишiть, мiй любий, а я накажу надрукувати й розповсюдити: нехай увесь свiт знає, що таке нашi крутi.

I справдi, цю суцiльну нiсенiтницю, цю вигадку яйця з дiрявим розумом незабаром надрукували i широко розповсюдили.

Тепер, якщо кому треба було взяти в магiстратi бланк чи довiдку з печаткою, йому неодмiнно тицяли до рук листiвку, де розтлумачувалося, чому крутi є винуватцями всiх лих, якi спiткали мiсто.

Розумнiшi смiялися й казали:

-- Наш голова без клепки в головi. Чи з крутим, чи з рiдким жовтком, а яйце однаково яйце!

Зате на дурнiших папiрець справив велике враження. Вони зашепотiлися помiж собою:

-- Щось воно та є! Ви ж погляньте на цих крутих! Вони всi багатi! Роз'їлися нашим коштом!

Родини крутих були здебiльшого таки заможнi, бо приїхали до Старого Яйцеграда з чужини й мусили, щоб досягти добробуту, працювати стараннiше, анiж корiннi мешканцi, що завжди могли мати допомогу вiд своїх.

Та про це старояйцеградцi не думали. Вони бачили тiльки багатство крутих i через те не довiряли їм, заздрили й навiть лютилися на них.

Ненависть до крутих назбирувалася, як теплота в трухлiй деревинi. Розумнiшi почали боятись: тепер досить малої iскри, щоб спалахнула пожежа.

Приїжджi з iнших мiст -- там помiдори, айва, цибуля чи картопля -дивувалися, що на крутих така напасть: на свiже око це здавалось безпiдставним. Загальномiська "Томатна газета" навiть вирядила до Старого Яйцеграда свого спецiального кореспондента з метою глибшого вивчення становища в цьому мiстi.

Цей кореспондент повiдомляв: "Громадська думка в мiстi отруєна, внутрiшнiй лад порушено щонайглибше. Як гадають iноземнi спостерiгачi, дальший розвиток ситуацiї в цьому ж напрямку, розпалювання найбiльш ницих iнстинктiв мешканцiв може призвести до заворушень".

Родина Жоффток-Камiнських, що спочатку просто не зважала на всiлякi балачки, не могла тепер не помiтити, до чого йдеться. Майже нiхто вже не купував у них капелюхiв, хiба що нечисленнi друзi та приїжджi. Торгiвля занепадала, й багато сусiдiв з ними не вiталися.

Отодi вони почали думати про самозахист i запросили всiх крутих до себе на пораду. Тож якось уночi в господi Жоффток-Камiнських зiбралися всi крутi з родинами, -- декотрi доти не були навiть знайомi одне з одним. Вiкна в будинку щiльно позавiшували.

Штарралупкенберги -- тi, що виготовляли старовиннi годинники у формi яйця, -- радили виїхати зi Старого Яйцеграда. Люстермаєри, оптовi торгiвцi келишками для яйця, наполягали на тому, щоб подати до парламенту скаргу на Жовтянiцлера. Сковзiтцлiхи, великi торговцi сiллю, пропонували поговорити з одним мiським радником, з яким були в дружнiх стосунках.

Але Жоффток-Камiнськi мали певнi заперечення проти кожної з цих пропозицiй.

-- Виїхати з мiста означало б визнати, що всi цi злiснi вигадки -правда, -- казали вони. -- Скарга до парламенту лише роздмухає дрiбнi жарини недовiри до нас у справжнє полум'я вiдвертого цькування. I якщо ми й залучимо на свiй бiк одного мiського радника, то це далеко не весь магiстрат.

-- То що ж нам робити? -- зiтхали Штарралупкенберги. -- За яких чверть року ми вщент розоримося... А якщо цей Жовтянiцлер не покине свого, то одного чудового дня достойнi спiвгромадяни пiдпалять нашi будинки й переб'ють нас усiх нашими ж таки чайними ложками.

Аж опiвночi щось надумали хоч бiльш-менш розумне.

-- Хiба кожному яйцю заборонено зваритися накруто? -- спитав добродiй Жоффток-Камiнський. -- Зробiмо величезну яйцеварню й умовмо всiх мешканцiв мiста поваритися накруто. Хто сам зварений круто, той не збиватиме бучi проти iнших крутих.

-- Ви забуваєте, -- нагадав добродiй, Штарралупкенберг, -- що бути звареним накруто нинi вважається ганебним. Хто ж це вам добровiльно накликатиме на себе ганьбу?

Усi знов безпорадно замовкли.

Нарештi панi Люстермаєр сказала:

-- Це добра думка -- умовити всiх поваритися накруто. Тiльки зробити це треба цiлком таємно. Кожен iз нас ще має в мiстi бодай кiлькох приятелiв. Пояснiмо їм, наскiльки простiше жити, якщо ти зварений накруто. Переконаймо їх поваритися круто i будемо сподiватись, що й iншi вчинять за їхнiм прикладом.