Андрей Гуляшки - Коштовний камiнь (на украинском языке) Страница 5

Вилю Власев неприємно хрипло захихикав.

- От шахрай, так шахрай, - сказав вiн, трохи заспокоївшись. - Я так i думав. Хлоп'ячi легковажнi вигадки.

По його обличчю промайнула невиразна тiнь смутку.

- Як тобi не соромно так жартувати з нами, дорослими людьми? Хiба ж так годиться? Ми ж твої вчителi, як можна?

- Але в чому справа, що таке? - запитав здивований Андрiй.

Iнженер Спиридонов гнiвно глянув на нього i стиснув зуби так, що на щоках заходили жовна.

- Ану прочитай нам цю легенду! Вголос! - наказав вiн, поманивши його пальцем.

Андрiй нахилився над аркушем, i йому потемнiло в очах. Це був звичайнiсiнький топографiчний ескiз без будь-яких геодезичних значкiв, поцяткований червоними кружечками. Що тут сталось? Чи це не сон? Учора вiн до пiзньої ночi працював над цим планом i добре пам'ятав, що зазначив навiть розрiзи шарiв i тiльки два пункти вiдмiтив червоними кружечками. Та нiби якась магiчна сила стерла всi геодезичнi позначення, нанесла на карту з десяток червоних кружечкiв i його почерком написала довжелезну легенду.

Це був не його план!

Андрiй витер холодний пiт, що проступив у нього на лобi, i, наче крiзь сон, почув злий голос Спиридонова:

- Читай!

I Андрiй почав по складах читати:

- Перший номер... хороше водоймище для купання... Другий номер - тут розводиться форель... Номер третiй: є пiсок, зручний для пляжу... Четвертий номер: звiдси до пивної "Зелений рай" - чотири кiлометри.

Гарячий клубок став поперек горла Андрiєвi, i вiн замовк.

- Ну, що скажеш? - накинувся на нього Спиридонов. - Оце i є твої зеленi смарагди?

"Що ж трапилось? - гарячкове думав Андрiй. - Я цього не писав. Невже вчора в мене був припадок божевiлля?"

- Трапилась якась незбагненна помилка, - сказав вiн кволим, наче не своїм голосом. - Цей план - не мiй... тобто не той план, який я зробив.

В цю мить у глибинi його душi прокинувся iнстинкт самоохорони, бажання оберегти свою честь вiд ганьби. Це збудило в ньому силу боротися.

- Я принесу вам справжнiй план. Вчора до пiвночi я креслив його. Ось зараз.

I вiн кинувся до дверей.

- Слухай! - пролунав бас начальника. - Якщо за годину не принесеш ескiз, який менi пообiцяв - не смiй показуватись менi на очi! Зрозумiв?

Андрiй не вiдповiв. Вiн грюкнув дверима i швидко попрямував до виходу. Вiн iшов нiби увi снi, почуваючи себе в якомусь фантастичному свiтi, в свiтi привидiв.

- Гляди, гляди! - стурбовано похитав головою Вилю Власев. - Чорт його знає, на що це все схоже! I дивно, i безглуздо, i образливо, аж далi нiкуди... Такого я не мiг чекати, навiть якби був поганої думки про нього. Коли ж он воно що... От до чого може дiйти юнацька легковажнiсть честолюбне прагнення сенсацiї, слави!

Обличчя Власева, до цього роздратоване i зневажливе, набрало сумного i винуватого виразу, наче його самого спiймали на брехнi.

- Заплутався бiдолаха, наче муха в павутиннi, - продовжував вiн. - Хiба вiн передбачав, що ви справдi будете вимагати в нього очевидного доказу цiєї смарагдової гiпотези! Вiн розраховував до останньої секунди, що ви повiрите його чесному слову i не захочете глянути в цей безглуздий ескiз... I справдi, якi докази вiн може вам дати? Нiяких! Це так. У нього просто хвороблива уява i бiльше нiчого. Але про всякий випадок вiн поклав якусь папку в свiй портфель, щоб, коли ви його запитаєте: "Чи маєте ви уявлення, де приблизно знаходяться цi бериловi родовища?" - вiдповiсти: "Звичайно", i стукнути пальцем по обгортцi папки. Значить: "Я все уточнив, вiдмiтив, але ви, будь ласка, не утруднюйте себе перевiркою, бо цим ви мене образите. Ви повиннi вiрити людинi! Беззастережно довiряйте менi i накажiть товаришу Власеву дати менi спокiй i дозволити мандрувати, де я схочу". Абсолютно так. Так... Ви скажете: "А що ж це за ескiз? Його ж вiн сам поклав у свiй портфель!" Простодушний, вiн не подумав, що ви будете бiльш наполегливим, що ви справдi захочете подивитись на його знамените творiння. Взагалi, це неприємна iсторiя. Я, вiдверто кажучи, хоч як скептично настроєний щодо молодi, але про цього хлопця був кращої думки... Берил! - Вилю Власев зiтхнув i махнув рукою. - Пусте дiло, фантазiя!

- Все це ще невiдомо! - сказав начальник i стомлено пригладив посивiле волосся. - Уявiть собi, що вiн дiйсно випадково помiняв ескiзи. Поклав у портфель не той ескiз, який я в нього просив. Коли папки однаковi, це завжди може трапитись. Ви схильнi в усякiй помилцi бачити злочин. А так не можна... Молодi люди менш передбачливi, нiж ми, старi, повiрте! Наївнiсть, нестриманiсть, палка уява, поспiшнiсть, - все це менш небезпечно, нiж користолюбнi розрахунки деяких "зрiлих" хитрунiв.

Славi Спиридонов закурив цигарку, задумливо подивився на кучерявi кiльця диму, потiм несподiвано стукнув вказiвним пальцем по склу на столi i рвучко подався вперед.

- Якщо випадок з ескiзом виявиться обманом, якщо те, що ви кажете, правда, я вас прошу, товаришу Власев, не проявляйте тодi нi крихти поблажливостi до цього юнака! Якщо вiн вдруге спробує обдурити когось своїми вигадками, зразу ж доповiдайте менi, i я його вижену з роботи, як найостаннiшого шахрая i брехуна!

- Що ж, нехай так! - Вилю Власев почухав потилицю. По його обличчю якось мимоволi розлилась ледь помiтна посмiшка.

- Хоч би вiн принiс цей проклятий план! - сказав вiн, зосереджено дивлячись на свої ноги. - Хоч би... на цей раз сталось якесь чудо... Краще б я помилився!

II

В цей час Андрiй iшов вулицями, нiкого не помiчаючи i не розумiючи, куди йде. Iнстинктивно даючи дорогу зустрiчним перехожим i лавiруючи, вiн пробивався крiзь натовп; на перехрестях його ноги самi знаходили безпечну дорогу мiж трамваїв, тролейбусiв i спритних легкових машин.

Вiн був такий приголомшений, що вiд його звичайного спокою, вмiння володiти своїми нервами i контролювати себе й слiду не лишилось.

Коли Андрiй ще був студентом, пiд час iспитiв сiдав на перший-лiпший стiлець перед дверима аудиторiї, де провадились екзамени, i тихенько дрiмав, линучи думками далеко вiд тривожного шуму. Навколо галасували його неспокiйнi товаришi, вигукували, хвилювались, а вiн тихенько хропiв, витягши довгi ноги i звiсивши на груди голову та посмiхаючись. Йому здавалось, нiби вiн у поїздi i їде в далеку, приємну путь. Таким Андрiй був i тодi, коли грав у студентськiй футбольнiй командi. Противник забивав один, два, три i навiть чотири голи, а до кiнця матчу лишалися кiлька хвилин, - i це його не бентежило, не хвилювало, наче м'яч i не доторкався до сiтки їхнiх ворiт.

Якось пiд час останньої подорожi по Родопах його непохитний спокiй мало не призвiв до трагiчних для нього самого наслiдкiв.

Була злива, i маленька гiрська рiчка, що перетинала дорогу, швидко набухла, наповнила вузьке рiчище i грiзно заборсалась бiля тонких пiдпорок дерев'яного мосту. Вода прибула раптово i линула з такою шаленою люттю, що геологи ледве встигли схопити свої рюкзаки i перебiгти через мiст. Вiн жалiсно скрипiв i тремтiв, наче в агонiї. Тiльки Андрiй сидiв навколiшках бiля своєї сумки i байдуже загортав у папiр кристали та каменi, зiбранi ним за день. Кожний кусок вiн старанно перев'язував шпагатом i вiдмiчав червоним олiвцем порядковий номер, одночасно занотовуючи в блокнот рiзнi данi: мiсцезнаходження, напрямок мiнеральної жили, приблизний склад.

Так вiн сидiв на положистiм березi, сортуючи свої проби, а рiка клекотiла пiд ним дедалi загрозливiше. її каламутнi хвилi досягали дощаного настилу. Ще кiлька хвилин, а може кiлька секунд - i все це могло впасти i зникнути в пiнистому вирi.

На протилежному березi його товаришi щось кричали, махали руками, показуючи на мiст, а Вилю Власев пiдскакував на своїх коротких, як у качки, ногах i погрожував кулаком. Тiльки Павел Папазов тихо стояв осторонь i з застиглою посмiшкою дивився на нього; догоряюча цигарка пекла його пожовтiлi пальцi, а вiн не вiдчував болю.

Коли останнiй камiнь був загорнутий i пронумерований, Андрiй встав, застебнув змiйку сорочки, пiдняв на плечi рюкзак i широкими впевненими кроками пiшов до мосту.

- Назад! - загукав Вилю Власев. - Стiй!

Шум i виття розбурханої рiчки заглушали його голос, i його слова не долинали до того берега. Всi замовкли, застигли, чекаючи найгiршого: Андрiй ступив на розхитаний мiст. Тiльки тепер вiн трохи здригнувся, але, якусь мить повагавшись, пiшов уперед.

Хвилиною пiзнiше пiдпорки заскрипiли востаннє, почорнiлий каркас наче зiтхнув i пiрнув у глибину, потiм раптом виплив на поверхню й остаточно перевернувся. Кiлки, балки i дошки з шаленою швидкiстю помчали до рiвнини.

- Ти бачив, що могло трапитися з тобою? - злiсно накинувся на нього Вилю Власев, марно намагаючись стримати дрож свого округлого пiдборiддя. Ти божевiльний, - ось що я тобi скажу! I запишу це в блокнот, так i знай!

А Павел Папазов тепло потиснув йому руку i поплескав по плечу.

- Смiливець! - посмiхнувся вiн йому. - Справжнiй розвiдник.

- Я не божевiльний i не смiливець, - вiдповiв Андрiй, облизуючи пересохлi губи. Тiльки тепер вiн вiдчув приступ справжнього страху. - Я просто повiльно пакую... Я завжди повiльно готував свої колекцiї. Це питання спритностi.