Філософія агнозиса - Евгений Александрович Козлов Страница 6

Однак усі аморальні великі організації хочуть створити з індивідуумів натовп, їм огидна всяка індивідуальність, їм потрібна ідентичність, організації виступають проти любові людини до самої себе, тому що їм потрібна любов людини до самої організації або любов людини до культу особистості. Вони, будучи аморальними, хочуть, щоб і інші люди стали настільки ж аморальними, наскільки аморальні вони. Бо вони не проти насильства і навіть охоче вручають людям знаряддя вбивства. Вони себе не люблять, вони нікого не люблять, крім своїх ідолів, культу особистостей, несправжніх богів, або ж будь-яких інших ілюзій. Організації боготворять якусь богиню, яка уособлює для них шматок материка планети Земля. Такі міфічні вірування величезних структур. І заради цієї ілюзії вони готові вбивати й іншим наказують робити подібне зло. Такі люди не відають про досконалу моральність. Я ж своєю чергою знаю про неї і пишу про неї. Я відкрито і чесно кажу, що всяке насильство це зло. Будь-яка війна це зло. Всякий гнів злісний за суттю своєю. Немає цьому злу виправдання, немає цьому злу прощення. Світ песимістичний, бо в ньому існують насильство, біль, страждання і смерть. Але в цьому світі потрібно жити, в цьому світі потрібно зберігати своє життя і життя всякої живої істоти. Потрібно жити, щоб показати цьому жахливому світу, що можливо жити інакше, що світ може стати іншим. Одного разу світ стане оптимістичним і прекрасним, але перш за все кращий світ потрібно створити в самому собі. Удосконалення самого себе змінить світ, тоді світ стане мирним. І не буде в ньому жодного зла та жодного насильства. Щоб це побачити в собі, треба жити, щоб це одного разу побачити навколо себе, треба жити. Потрібно жити і ніколи не чинити насильства. Тільки миролюбність природна для людства.

Глава друга. Моральність безвладдя і свободи. Аморальність владарювання і начальства

Світ береже свої так звані традиційні цінності, але насправді ж світ тим самим культивує свої аморальні цінності. Попередній розділ розповів про те, що світ песимістичний, бо в цьому світі тисячі людей славлять і хвалять убивць і називають убивство і насильство благими діяннями, що здійснюються заради якихось цінностей, які, на їхню думку, вищі за цінність кожного людського життя. Точніше сказати, вони поділяють людство на цінні життя і на життя, що не мають жодної цінності, яких вони називають ворогами, і яких вони вбивають або вчиняють над ними насильницькі дії. Коли їхні вбивці перемагають у війні, то ту війну вони називають великою, або священною. Але варто їхнім убивцям програти війну, тоді й стихають усі хвали та гімни. Насправді ж аморальні всі вбивці, наскільки й аморальні всі люди, які чинять насильство. Тільки аморальна людина захищатиметься або захищатиме будь-кого чи будь-що насильством. Моральна людина завжди відмовляється від здійснення насильства, причому за будь-яких обставин. У досконалої моральності завжди є тільки один вибір — не чинити насильства. У свободи тільки один вибір, у свободи тільки одне рішення, тому що свобода одна. Для моральної людини найголовнішим у її житті є її особиста моральність. Тому їй байдуже до аморальних людей, вона може змінити їх на краще тільки ненасильницькими методами просвітництва, однак при цьому вони можуть не відмовитися від своєї аморальності, через що не потрібно моральній людині й намагатися змінити всіх, бо це неможливо. Моральна людина нехай задовольняється своєю моральністю, нехай живе морально, нехай і самотньо. Але якщо моральна людина вчинить насильство, то стане вона тоді аморальною людиною, вона стане частиною цього песимістичного світу. Утім, не все настільки песимістично, бо у світі багато моральних людей, вони миролюбні люди, які знають про доброчесність непротивлення. Про все це йшлося в попередньому розділі, у цьому ж розділі йтиметься про свободу. Не творити насильство, не перебувати в натовпі, що вихваляє вбивць, це і є свобода. Тоді як люди, які чинять насильство, — раби своєї аморальності, раби якихось аморальних релігій або світських ідеологій. Моральній людині потрібно стати вільною від усього, що заважає свободі. Потрібно бути вільною від будь-яких прив'язаностей до будь-кого або до будь-чого, потрібно бути вільною від марновірства спорідненості, марновірства національності та марновірства народності. Потрібно стати вільним від релігійного впливу і впливу світської ідеології. Досконала свобода тільки в досконалій моральності. Моральність звільняє людину, тому миролюбна людина вільна від насильства, гніву й ненависті, а незаймана людина вільна від статевих стосунків, як і людина, яка не їсть м'яса тварин, вільна від м'ясоїдства, так само й людина, яка ніколи не п'є алкоголю, та не вживає інших дурманів, вільна від усього цього зла. Вільна людина ніколи не панує, ніколи не командує, ніколи не наказує, не велить. Вільна людина тільки просить, тільки радить. Також вільна людина нікому не дозволяє над собою панувати, нікому не дозволяє панувати над собою, нічиї накази вона не виконує, нічиї накази не виконує. Будь-яке панування над кимось аморальне. Будь-яке начальство над кимось аморальне. Всякий володар, як би він не називався, він аморальний. Кожен, хто начальствує, як би він не називався, він аморальний. Володарювання і начальство — це завжди придушення, приниження, нав'язування своєї волі, це завжди піднесення одних за рахунок пониження інших. Усяка ієрархія, як би вона себе не називала, вона аморальна. Будь-який ієрархічний устрій аморальний за суттю своєю. Моральною є тільки рівність. Рівні люди один одному не наказують, не змушують, не велять свою волю насильницькими способами, як і не насильницькими, вони взагалі ніким не велять. Рівні люди можуть тільки радити, або ж можуть доносити свою думку, після чого слухач сам вирішує, як йому чинити, слухач може не послухати порадника, його вибір залишається вільним. Але світ песимістичний, бо в ньому відсутня рівність, у світі є поділ людей. Рівність — це коли не відчуваєш свого піднесення, своєї переваги над іншими, але всіх бачиш рівними собі. Безумовно, існує нерівність у розумах людських, у їхніх талантах, у їхньому віці, однак ця нерівність не відкидає рівного морального ставлення до всіх людей. Тому вчитель не буде панувати над учнем, не буде учням щось наказувати, але буде бачити в учнях рівних собі людей, які, можливо, менш розумні, ніж учитель, тому його завдання — навчити їх того, що він знає сам, передаючи їм свій життєвий досвід, часто давно застарілий досвід. Тому в майбутньому вчителів замінять електронні програми, сконструйовані таким чином, щоб вони підлаштовувалися під індивідуальність учня, від чого більше не буде цього аморального навчання натовпу. Але якщо учні не бажають вчитися, на те їхня